А) непосидючий; («…неодмінно щоб битися, щоб що-небудь перевернути догори ногами. Спокій був його ворогом, з яким він боровся на кожному місці») б) сильний; («…першій по силі на всю вулицю, враз тобі дасть підніжку, зімне, насяде…») в) відкритий; («Він міг би підійти тихенько так, щоб не почув би ніхто, — але Федько того не любив») г) впертий; («…не як всі діти поводиться. Він не плаче, не проситься, не обіцяє, що більше не буде. Насупиться й сидить. Мати лає, грозиться, а він хоч би слово з уст, сидить і мовчить») д) стійкий; («камінь, а не дитина! Сибіряка якийсь…») е) правдолюб; («Якби не схотів, то міг би одбрехатися, але Федько брехати не любить») є) непримиренний до зрадництва; («Не любить також Федько й товаришів видавати») ж) спокусник; («…Федько знову спокушає Толю. І спокушає якраз у такий момент, коли ні одному чоловікові в голову б того не могло прийти») з) шанобливий до батька; («…якби зачепили його тата, зразу б грубості почав говорити, а то й битись поліз би») и) спритний; («Ловкий хлопчак», «жилаве, чортове хлопча. Стриба, як кішка»)
У поезіях Василя Голобородька ожив прадавній світ української казки, пісні, обрядів, у них використовуються елементи фольклору. А ще поет пробує осмислити наше непросте життя, побачити в ньому себе і своїх сучасників, передати відчуття і переживання.
«Кожен народ відображає дійсність через мову і культуру, тому дійсність… відображена в українській мові, є унікальною…» — писав В. Голобородько. У поезії «Ми йдемо» автор показав українців, які гордо йдуть своєю віковічною землею:
Ми йдемо по Україні:
від степів до гір,
від лісів до морів —
звідусіль виходимо на прадавні шляхи,
і немає нам ліку.
Те, що кожне слово української мови проспіване у пісні і прописане у літописі, стверджує поет у вірші «Наша мова».
Помітив поет подібність квітки конвалії до крихітного дзвіночка і створив поезію «Дзвінкі конвалії». Ліричний герой виходить на ріг вулиці, щоб роздати людям свої квіти, поділитися з ними красою, подарувати радість. .
Вірить поет у те, що на Івана Купала розмовляють рослини. У поезії «Мова рослин» автор передав тиху розмову цілющого зілля:
постав хороший бал
Удачі!
У поезіях Василя Голобородька ожив прадавній світ української казки, пісні, обрядів, у них використовуються елементи фольклору. А ще поет пробує осмислити наше непросте життя, побачити в ньому себе і своїх сучасників, передати відчуття і переживання.
«Кожен народ відображає дійсність через мову і культуру, тому дійсність… відображена в українській мові, є унікальною…» — писав В. Голобородько. У поезії «Ми йдемо» автор показав українців, які гордо йдуть своєю віковічною землею:
Ми йдемо по Україні:
від степів до гір,
від лісів до морів —
звідусіль виходимо на прадавні шляхи,
і немає нам ліку.
Те, що кожне слово української мови проспіване у пісні і прописане у літописі, стверджує поет у вірші «Наша мова».
Помітив поет подібність квітки конвалії до крихітного дзвіночка і створив поезію «Дзвінкі конвалії». Ліричний герой виходить на ріг вулиці, щоб роздати людям свої квіти, поділитися з ними красою, подарувати радість. .
Вірить поет у те, що на Івана Купала розмовляють рослини. У поезії «Мова рослин» автор передав тиху розмову цілющого зілля:
Сон-трава каже:
«Я — щоб дитині добре спалося».
Ранник каже:
«Я — щоб рани скоро гоїлися».
Розрив-трава каже:
«Я — відкриваю таємниці».