Леся Українка - українська поетеса, вродлива дівчина і просто сильна духом жінка. Я захоплююся її незламністю, силою волі. Варто лише згадати її важку боротьбу з хворобою, та не простою - туберкульозом. можливо, тепер це не така й смертельна хвороба, але на ті часи це було ще не дуже знайомо ні медикам, ні науковцям. Вона об'їздила багато країн та міст для боротьби за своє здоров'я і навіть життя, та, на жаль життя Лесі обірвалося на сорок другому році життя. ЇЇ поезії завжди були наповнені сенсом та головне бажанням жити. Кожна з них зачіпає за душу і ти мимоволі починаєш дякувати Богові за кожен день свого життя. Для мене Леся Українка - це приклад для наслідування. Варто тільки згадати рядки з її вірша :
У повісті А. Чайковського "За сестрою" розповідається про славний козацький рід Судаків. Їхня сімя складалася з діда Андрія, батька Степана, матері Палажки, та їхніх дітей-Петра, Павлуся та Ганни. Головний герой повісті є Павлусь, на долю якого випало багато незвичайних пригод. Жили вони добре, але незабаром сталася біда. Серед тихої ночі залуна тривожний церковний дзвін. Виявилося, що на село напали татари. В ту ніч Павлусеві було не легко. Матір і діді вбили, а батька та сестру забрали татари у полон. Коли Павлусь тікав з села на коні, татарські стріли поранили його. На наступний день Семен Непорадний побачив у траві мале хлопя. Це був Павлусь. Козак надав прихисток хлопцеві. коли він прокинувся то побачив перед собою козака. Цей козак виявився братом Павлуся. Вони дуже раділи цій зустрічі. Тоді коли все стало ясно, козаки вирішили перестріти татар та відвоювати награбоване. Коли виграли бій, Павлусь та Петро знайшли батька.
Павлусь бажав довести всім, що він гідний нащадок. Тому він сам захотів звільнити сестру з полону. По дорозі до Криму у Павлуся було багато різних пережкод, але він не здавався. Його продавали, змушували працювати, карали, але всі випробування долі він переніс з гідністю і честю. Саме таким сміливцям посміхалась доля. Хлопець досяг того, чого прагнув: Давлет-гілей відпустив з неволі юного козака з сестрою.
Хочеться вірити, що з Павлуся в майбутьньому вийде дуже добрий козацький ватажок.
Леся Українка - українська поетеса, вродлива дівчина і просто сильна духом жінка. Я захоплююся її незламністю, силою волі. Варто лише згадати її важку боротьбу з хворобою, та не простою - туберкульозом. можливо, тепер це не така й смертельна хвороба, але на ті часи це було ще не дуже знайомо ні медикам, ні науковцям. Вона об'їздила багато країн та міст для боротьби за своє здоров'я і навіть життя, та, на жаль життя Лесі обірвалося на сорок другому році життя. ЇЇ поезії завжди були наповнені сенсом та головне бажанням жити. Кожна з них зачіпає за душу і ти мимоволі починаєш дякувати Богові за кожен день свого життя. Для мене Леся Українка - це приклад для наслідування. Варто тільки згадати рядки з її вірша :
Як дитиною, бувало,
Упаду собі на лихо,
То хоч в серце біль доходив,
Я собі вставала тихо.
«Що, болить?» – мене питали,
Але я не признавалась –
Я була малою горда, –
Щоб не плакать, я сміялась.
А тепер, коли для мене
Жартом злим кінчиться драма
І от-от зірватись має
Гостра, злобна епіграма, –
Безпощадній зброї сміху
Я боюся піддаватись,
І, забувши давню гордість,
Плачу я, щоб не сміятись.
(Рядки лиш найголовніші виберете)
У повісті А. Чайковського "За сестрою" розповідається про славний козацький рід Судаків. Їхня сімя складалася з діда Андрія, батька Степана, матері Палажки, та їхніх дітей-Петра, Павлуся та Ганни. Головний герой повісті є Павлусь, на долю якого випало багато незвичайних пригод. Жили вони добре, але незабаром сталася біда. Серед тихої ночі залуна тривожний церковний дзвін. Виявилося, що на село напали татари. В ту ніч Павлусеві було не легко. Матір і діді вбили, а батька та сестру забрали татари у полон. Коли Павлусь тікав з села на коні, татарські стріли поранили його. На наступний день Семен Непорадний побачив у траві мале хлопя. Це був Павлусь. Козак надав прихисток хлопцеві. коли він прокинувся то побачив перед собою козака. Цей козак виявився братом Павлуся. Вони дуже раділи цій зустрічі. Тоді коли все стало ясно, козаки вирішили перестріти татар та відвоювати награбоване. Коли виграли бій, Павлусь та Петро знайшли батька.
Павлусь бажав довести всім, що він гідний нащадок. Тому він сам захотів звільнити сестру з полону. По дорозі до Криму у Павлуся було багато різних пережкод, але він не здавався. Його продавали, змушували працювати, карали, але всі випробування долі він переніс з гідністю і честю. Саме таким сміливцям посміхалась доля. Хлопець досяг того, чого прагнув: Давлет-гілей відпустив з неволі юного козака з сестрою.
Хочеться вірити, що з Павлуся в майбутьньому вийде дуже добрий козацький ватажок.