Привіт, павлусе! я прочитала у творі, як ти живеш. це для мене якось дивно. нас батьки виховують так, щоб ми виросли працьовитими, дружніми, іншим. а ти навіть лінувався ходити на прогулянку; так жити неможна. неможна надіятись на те, що бог тобі щось пошле, і при цьому не старатися та не добиватися цілі. так, тобі пощастило, коли кинули у вікно дохлого хорта, а він розсипався у дукати. але ж потрібно щось робити, а не ледарювати! тобі пощастило в житті, адже на все воля божа. якщо бог не захотів би тебе зробити щасливим, то лише тоді б ти відчув, як погано лінуватися! але, як то кажуть, бог дав - бог взяв. зміни своє життя в кращу сторону! з повагою до тебе, (своє ім’я)
Лаврін приїхав до млина, позносив з воза мішки заїхав під верби, розпріг воли, поклав їм сіна, а сам ліг спати. Добре виспавшись, він скупався в Росі, пополуднував і пішов у млин. Мірошник уже насипав борошном його мішки. Запрягши волів, Лаврін ненароком подивився на Рось і побачив дівчину. Він почув, що вона ніби освітила всю його душу, неначе сонце і побігла на гору зіркою. Лаврін махнув батогом на воли і, замість того, щоб їхати додому через греблю, повернув цабе на пригорок за дівчиною. По обидва боки стояло високе жито, неначе дві зелені стіни. Дівчина ішла попід самою зеленою стіною, висмикувала з жита сині волошки й затикала за вуха. Лаврін догнав її й порівнявся з нею. Вона глянула на його своїми темними очима, і йому здалося, що на житі блиснули дві зірки.
