Образ Павлуся в романі Андрія Чайковського “За сестрою” – це вичерпне втілення героїзму. Павлусь – це мужній лицар, якому до снаги всі випробування.
Хто такий Павлусь? Це 15-ти річний хлопчина, який є яскравим представником роду Судаків.
До ключових рис характеру Павлуся можна віднести:
Найвищі морально-вольові якості: витримка, мужність, готовність до cамопожертви, ненависть до зрадників, справедливий патріотизм;
Кмітливість, спритність та не аби який розум: він вміло володіє зброєю та вміє своєчасно застосовувати отримані знання на практиці;
Чуттєві риси справжньої людини: вірність, винахідливість, любов до природи та сім’ї, справедливість, вміння орієнтуватися в складних життєвих ситуаціях.
3. У всі часи вода символізувала чистоту і протягом життя, іноді невблаганне, іноді по юному прекрасне. Відноситься до води якось інакше було просто неможливо. Холодна криниця тамував вологу стомленого мандрівника з тим же насолодою, що і рясний дощ, що зрошує висохлу від сонця землю. Вода була не просто символом життя, вона була її суттю.
Немає нічого дивного в тому, що людство протягом своєї багатовікової історії відносилося до води настільки трепетно. Сучасні вчені довели, що все живе на Землі вийшло з води, при цьому захопивши в свої організми значну дещицю живлющої вологи. На скільки відсотків з води складається людина дослідники сперечаються до цих пір, а от які символи включає в себе вода давно вже з'ясовано відповідними фахівцями.
1. Балада належить до найскладніших фольклорних жанрів. Появу балади відносять до Середньовіччя. Провансальці називали даний жанр танцювальною піснею, французи характеризували баладу як ліричний вірш, англійці — як сюжетні поеми ліро-епічного характеру. У ХІХ ст. в Росії, Україні, за визначенням М.Максимовича, М.Костомарова, таким словом називали літературні та народнопісенні твори.
На сьогодні існує кілька визначень балади. Пропонуємо одне з них: балади — невеликий за обсягом віршований сюжетний гостродраматичний ліро-епічний твір, в якому відображаються напружені конфлікти в особистому та громадському житті.
Корені балади — в календарно- і родинно-обрядовій пісенності. Найдавніший запис балади знаходимо в рукописній книзі чеського фольклориста Яна Благослава «Дунаю, Дунаю, чому смутен течеш». Найпродуктивнішим періодом баладотворення вважають ХV-ХVІІ ст. З ХІХ ст. балади публікуються у багатьох збірниках українського фольклору.
Ґрунтовно досліджував балади І.Франко («Жіноча неволя в руських піснях народних», 1883), наукові розвідки цьому жанру усної народної творчості присвятили О.Потебня, Ф.Колесса, К.Квітка та ін. Національні сюжети, символи й образи балад знайшли відображення у творчості Т.Г.Шевченка («Тополя», «Причинна», «Утоплена», «Катерина» тощо). Широко використовували баладну традицію поети початку ХХ ст. (П.Карманський «Українська балада», М.Вороний «Бондарівна», В.Еллан «Балада про любов» тощо. Найповніше видання «Балади» у серії «Народна творчість» було здійснено у 1987 році. Фольклорист О.Дей опублікував «Каталог українських народних балад».
ІІІ рівень «Пісні про кохання – один з найпоширеніших видів родинно – побутової поезії».
Пісенний народний фольклор – один з найбагатших елементів української культурної спадщини загалом. На сьогодні нам відома дуже велика кількість різноманітних ритуальних та інших пісень, що так чи інакше використовувалися за життя кілька сотень років тому. Та навіть через таку пітьму часу вони продовжують жити в українському селі, де традиції є чимось куди більш важливим ніж плин часу.
Тематика родинно-побутових пісень дуже широка. Справа в тому, що вони охоплювали всі важливі для сільської людини події. Таких, як можна зрозуміти, було досить. Зазвичай, охарактеризувати їх можна глибокою моральністю і психологічністю – саме ці аспекти життя і грають найбільшу роль у семантичному наповненні.
Сюжетність цих творів дуже проста, бо розповідей саме про трудові дні, важку долю тут знайти не можна. На це є багато причин. Але, антураж, що створюється піснями сприяє розумінню тієї атмосфери суспільної праці і взаємодо що так чи інакше заглиблює слухачів і читачів у тогочасні реалії.
Звісно, найширше поле для родинно-побутових пісень – це тема кохання. Це зрозуміло, бо де ще можна знайти стільки найщиріших переживань, що відображають усі грані людського життя.
Найчастіше розкривається тема молоді. Молоді українці та україночки показуються вже відповідальними людьми, з високими моральними якостями, що, загалом, не заважає їм закохуватись, та тримати це почуття між двома людьми до кінця життя.
Аналізувати ці фольклорні мотиви досить важко, бо конкретних героїв у поезіях зазвичай немає. Це скоріш звернення до когось, і лише в цьому випадку такі пісні можна сприймати в цілому. Так, наприклад, описи українських дівчин, що так часто зустрічається, не дуже конкретний. Там описується краса в цілому, а не певна людина.
Також, не можна оминути і тему сімейних відносин, де побут стає головним полем зустрічі двох людей. Таким чином часто оспівувалася важка доля невісток, виданих заміж силоміць. Таке траплялося частіше, ніж можна подумати. Та сила українських жінок завжди перемагала, не даючи їм зламатися навіть в найгірших обставинах.
Образ Павлуся в романі Андрія Чайковського “За сестрою” – це вичерпне втілення героїзму. Павлусь – це мужній лицар, якому до снаги всі випробування.
Хто такий Павлусь? Це 15-ти річний хлопчина, який є яскравим представником роду Судаків.
До ключових рис характеру Павлуся можна віднести:
Найвищі морально-вольові якості: витримка, мужність, готовність до cамопожертви, ненависть до зрадників, справедливий патріотизм;
Кмітливість, спритність та не аби який розум: він вміло володіє зброєю та вміє своєчасно застосовувати отримані знання на практиці;
Чуттєві риси справжньої людини: вірність, винахідливість, любов до природи та сім’ї, справедливість, вміння орієнтуватися в складних життєвих ситуаціях.
1 а
2 а
3 б
4 в
5 б
6 в
7 а
8 в
ІІ рівень
3. У всі часи вода символізувала чистоту і протягом життя, іноді невблаганне, іноді по юному прекрасне. Відноситься до води якось інакше було просто неможливо. Холодна криниця тамував вологу стомленого мандрівника з тим же насолодою, що і рясний дощ, що зрошує висохлу від сонця землю. Вода була не просто символом життя, вона була її суттю.
Немає нічого дивного в тому, що людство протягом своєї багатовікової історії відносилося до води настільки трепетно. Сучасні вчені довели, що все живе на Землі вийшло з води, при цьому захопивши в свої організми значну дещицю живлющої вологи. На скільки відсотків з води складається людина дослідники сперечаються до цих пір, а от які символи включає в себе вода давно вже з'ясовано відповідними фахівцями.
1. Балада належить до найскладніших фольклорних жанрів. Появу балади відносять до Середньовіччя. Провансальці називали даний жанр танцювальною піснею, французи характеризували баладу як ліричний вірш, англійці — як сюжетні поеми ліро-епічного характеру. У ХІХ ст. в Росії, Україні, за визначенням М.Максимовича, М.Костомарова, таким словом називали літературні та народнопісенні твори.
На сьогодні існує кілька визначень балади. Пропонуємо одне з них: балади — невеликий за обсягом віршований сюжетний гостродраматичний ліро-епічний твір, в якому відображаються напружені конфлікти в особистому та громадському житті.
Корені балади — в календарно- і родинно-обрядовій пісенності. Найдавніший запис балади знаходимо в рукописній книзі чеського фольклориста Яна Благослава «Дунаю, Дунаю, чому смутен течеш». Найпродуктивнішим періодом баладотворення вважають ХV-ХVІІ ст. З ХІХ ст. балади публікуються у багатьох збірниках українського фольклору.
Ґрунтовно досліджував балади І.Франко («Жіноча неволя в руських піснях народних», 1883), наукові розвідки цьому жанру усної народної творчості присвятили О.Потебня, Ф.Колесса, К.Квітка та ін. Національні сюжети, символи й образи балад знайшли відображення у творчості Т.Г.Шевченка («Тополя», «Причинна», «Утоплена», «Катерина» тощо). Широко використовували баладну традицію поети початку ХХ ст. (П.Карманський «Українська балада», М.Вороний «Бондарівна», В.Еллан «Балада про любов» тощо. Найповніше видання «Балади» у серії «Народна творчість» було здійснено у 1987 році. Фольклорист О.Дей опублікував «Каталог українських народних балад».
ІІІ рівень «Пісні про кохання – один з найпоширеніших видів родинно – побутової поезії».
Пісенний народний фольклор – один з найбагатших елементів української культурної спадщини загалом. На сьогодні нам відома дуже велика кількість різноманітних ритуальних та інших пісень, що так чи інакше використовувалися за життя кілька сотень років тому. Та навіть через таку пітьму часу вони продовжують жити в українському селі, де традиції є чимось куди більш важливим ніж плин часу.
Тематика родинно-побутових пісень дуже широка. Справа в тому, що вони охоплювали всі важливі для сільської людини події. Таких, як можна зрозуміти, було досить. Зазвичай, охарактеризувати їх можна глибокою моральністю і психологічністю – саме ці аспекти життя і грають найбільшу роль у семантичному наповненні.
Сюжетність цих творів дуже проста, бо розповідей саме про трудові дні, важку долю тут знайти не можна. На це є багато причин. Але, антураж, що створюється піснями сприяє розумінню тієї атмосфери суспільної праці і взаємодо що так чи інакше заглиблює слухачів і читачів у тогочасні реалії.
Звісно, найширше поле для родинно-побутових пісень – це тема кохання. Це зрозуміло, бо де ще можна знайти стільки найщиріших переживань, що відображають усі грані людського життя.
Найчастіше розкривається тема молоді. Молоді українці та україночки показуються вже відповідальними людьми, з високими моральними якостями, що, загалом, не заважає їм закохуватись, та тримати це почуття між двома людьми до кінця життя.
Аналізувати ці фольклорні мотиви досить важко, бо конкретних героїв у поезіях зазвичай немає. Це скоріш звернення до когось, і лише в цьому випадку такі пісні можна сприймати в цілому. Так, наприклад, описи українських дівчин, що так часто зустрічається, не дуже конкретний. Там описується краса в цілому, а не певна людина.
Також, не можна оминути і тему сімейних відносин, де побут стає головним полем зустрічі двох людей. Таким чином часто оспівувалася важка доля невісток, виданих заміж силоміць. Таке траплялося частіше, ніж можна подумати. Та сила українських жінок завжди перемагала, не даючи їм зламатися навіть в найгірших обставинах.