Театр корифеїв — перший професійний український театр. Його було відкрито 1882 року в Єлисаветграді, і в цей рік український театр відокремився від польського та російського. Із Театром корифеїв також пов’язані імена Марії Заньковецької, Петра Саксаганського.
Вистава «По ревізії» 1885 року. Стиль синкретичного театру, що поєднував драматичне й комедійне дійство з музичними, вокальними сценами, включаючи хорові й танцювальні ансамблі, вражав суто народною свіжістю й несхожістю на жодний існуючий театр. українські актори давали вистави, вони мали незмінний успіх.
1907 р. Миколі Карповичу Садовському вдалося відкрити в Києві постійний Український театр.У репертуарі театру були такі вистави, як «Запорожець за Дунаєм», «Продана наречена», «Галька», «Катерина», «Енеїда» Котляревського. Сміливою перемогою стала постановка українською мовою “Ревізора” Гоголя
Лепкий уважал военных и их готовность к самопожертвованию. Именно их сила духа вдохновила его вместе с Пращуком проектировать памятники умершим в Вецляре воинам. Целью Лепкого было служить народу. Именно поэтому в 1916 году он вел просветительскую деятельность в лагере, а в 1919 году работал в украинской Военно-Санитарной миссии. Так же он возглавлял комитет по беженцам в Берлине. Тяжелая судьба лишь вдохновляла писателя освещать непростые жизненные события героев, что можно наблюдать в произведениях "Подорожній" и "Осінній, сірий день"
Вистава «По ревізії» 1885 року. Стиль синкретичного театру, що поєднував драматичне й комедійне дійство з музичними, вокальними сценами, включаючи хорові й танцювальні ансамблі, вражав суто народною свіжістю й несхожістю на жодний існуючий театр. українські актори давали вистави, вони мали незмінний успіх.
1907 р. Миколі Карповичу Садовському вдалося відкрити в Києві постійний Український театр.У репертуарі театру були такі вистави, як «Запорожець за Дунаєм», «Продана наречена», «Галька», «Катерина», «Енеїда» Котляревського. Сміливою перемогою стала постановка українською мовою “Ревізора” Гоголя
Лепкий уважал военных и их готовность к самопожертвованию. Именно их сила духа вдохновила его вместе с Пращуком проектировать памятники умершим в Вецляре воинам. Целью Лепкого было служить народу. Именно поэтому в 1916 году он вел просветительскую деятельность в лагере, а в 1919 году работал в украинской Военно-Санитарной миссии. Так же он возглавлял комитет по беженцам в Берлине. Тяжелая судьба лишь вдохновляла писателя освещать непростые жизненные события героев, что можно наблюдать в произведениях "Подорожній" и "Осінній, сірий день"
Объяснение: