Недаремно говорять: «Життя прожити — не поле перейти». І прожити своє життя без помилок не вдається нікому. Хоч існує прислів’я: «На чужих помилках вчаться», — але частіше люди вчаться на власних. Можливо, так краще відкладається у голові та серці. Але кожного разу, коли хочеш щось зробити, треба гарненько подумати. Часто емоції чи незнання справи не дають змоги все обдумати так, як хотілося б. Думаю, що саме емоції, бажання похизуватися перед товаришами рухали вчинками героя оповідання Є.Гуцала «Сім’я дикої качки». Юрко — міський хлопчик, який кожного літа приїжджає до бабусі в село. Тося — сільська дівчинка. їй дуже цікаво спілкуватися з Юрком, той розповідає про місто різні історії. Дівчинка вірить, не здогадуючись, що всі історії не зовсім правдиві. Одного разу діти побачили, як дика качка вела свій виводок до води. Зворушлива картина. Але в Юрка виникло бажання спіймати таку здобич.Не звертаючи уваги на розпачливий крик качки, він забрав пташенят. Не зважав хлопець і на прохання й пояснення Тосі, чому цього не можна робити. Юрко запевняв дівчинку, що буде турбуватися про пташок. А чи потрібна його турбота качатам? Звичайно, що ні. Хоча вдома хлопець знайшов ящик, насипав зерна, пташенята гинули на очах. Юркові набридло дивитися на маленьких. Він полишив їх і пішов звати сільських хлопців, щоб похизуватися своїм уловом. Тося вже не могла стримувати свої переживання. Дівчинка забрала знесилених каченят і понесла до води. Юрко не знайшовши пташенят, одразу зрозумів, куди вони поділися. Прибігши в ліс до ставка,хлопці побачили Тосю. Дівчинка, поклавши на воду пташенят, водила руками по воді. Хлопці кинулися їй до але сили покидали каченят.Дуже хочеться вірити, що сім’я дикої качки все ж таки вижила. Юрко запевняв себе, що вони живі і щасливі. І хоча тепер він точно відчував свою провинні шкодував про скоєне, але виправити помилку вже не міг. Тож недаремно говорять: «Сім раз відмір, а один раз відріж». Жахливий вчинок, якому не можна знайти виправдання. Хлопець вчинив нерозсудливо, не прислухався до слів Тосі. Треба любити і берегти природу, прислухатися до порад друзів. Не можна бавитися пташенятами, їжачками чи будь-якими іншими братами нашими меншими. Ми всі є частинкою природи.
Для того, щоб зрозуміти чи дійсно Тугар Вовк по-різному відзивається про князя перед тухольцями і перед дочкою, спершу знайдемо в тексті цитати, що підтверджують це:
перед тухольцями на громадській раді Тугар Вовк каже, що його прислав "— Мій і ваш пан, князь Данило Романович".
Мирославі, коли вони їдуть в монгольський табір каже: "Може, їхати до Галича, до князя, котрому я наприкрився і котрий рад був мене позбутися? О, хитра се штука, той князь! Використати силу чоловіка, виссати його, мов спілу вишню, а кістку кинути геть — на те він якраз. І який рад був він, коли я попросив у нього даровизни землі в Тухольщині! "Іди,— сказав мені,— нехай лишень тут не бачу тебе! Йди і угризайся з тими смердами за нужденну межу, лиш сюди не вертай!"
Думаю, що перед тухольцями Тугар хотів продемонструвати, що він не якийсь заблуда, а поважний чоловік, якому князь за вірну і тяжку службу дарував ці землі. А воля князя має бути законом для тухольців.
Але перед дочкою, яка була для нього єдиною найріднішою людиною, Тугару Вовку не потрібно було прикидатися. Він розуміє, що князь його не поважає і не довіряє. Нічого Тугар Вовк за довгі роки служби у князя не заслужив. Що Тугар сам змушений ви хоч якісь землі. Що даруючи йому тухольські землі, князь радий був спекатися Тугара Вовка з свого оточення.
Відповідь:
Для того, щоб зрозуміти чи дійсно Тугар Вовк по-різному відзивається про князя перед тухольцями і перед дочкою, спершу знайдемо в тексті цитати, що підтверджують це:
перед тухольцями на громадській раді Тугар Вовк каже, що його прислав "— Мій і ваш пан, князь Данило Романович".
Мирославі, коли вони їдуть в монгольський табір каже: "Може, їхати до Галича, до князя, котрому я наприкрився і котрий рад був мене позбутися? О, хитра се штука, той князь! Використати силу чоловіка, виссати його, мов спілу вишню, а кістку кинути геть — на те він якраз. І який рад був він, коли я попросив у нього даровизни землі в Тухольщині! "Іди,— сказав мені,— нехай лишень тут не бачу тебе! Йди і угризайся з тими смердами за нужденну межу, лиш сюди не вертай!"
Думаю, що перед тухольцями Тугар хотів продемонструвати, що він не якийсь заблуда, а поважний чоловік, якому князь за вірну і тяжку службу дарував ці землі. А воля князя має бути законом для тухольців.
Але перед дочкою, яка була для нього єдиною найріднішою людиною, Тугару Вовку не потрібно було прикидатися. Він розуміє, що князь його не поважає і не довіряє. Нічого Тугар Вовк за довгі роки служби у князя не заслужив. Що Тугар сам змушений ви хоч якісь землі. Що даруючи йому тухольські землі, князь радий був спекатися Тугара Вовка з свого оточення.
Пояснення: