Нещодавно на уроці літератури ми прочитали захоплюючий твір під назвою "Русалонька із 7-В" Марини Павленко. Більше за всіх мені імпонувала Софійка - головна героїня, яка намагалась розплутати страшну таємницю. Дівчинка навчається у сьомому класі, є майже нашою одноліткою.
Софійка подобається мені своєю справедливістю, добротою, щирістю. Вона не любить, коли хтось коїть зло. Тому прагне завжди розібратися у проблемі та до суспільству стати більш гармонійним. Софійка має активну життєву позицію і ніколи на стоїть осторонь чужих проблем. Цим вона мене і приваблює. Я раджу прочитати цей повчальний та дуже цікавий твір Марини Павленко кожному учню середньої школи.
Цей твір є дуже актуальним у наші часи! Поема «Кавказ», присвячена щирому другові Тараса Шевченка Якову де Бальмену, який загинув на Кавказі під час війни з горцями. «Кавказ» — ще одна геніальна політична сатира Шевченка. Твір не має жанрових ознак поеми, бо в ньому немає сюжету і персонажів. Але він є згустком ідей, спрямованих на викриття царизму, його колонізаторської сутності. Поему «Кавказ» Тарас Шевченко побудував на широкій загальнолюдській основі. Твір характеризується повним неприйняттям і цілковитим запереченням самодержавно-кріпосницького суспільства, усіх його антинародних засад. Характерно, що не народи Кавказу звинувачує поет у смерті свого друга, а російське самодержавство: Лягло костьми Людей муштрованих чимало. А сльоз, а крові? напоїть Всіх імператорів би стало З дітьми й онуками, втопить В сльозах удових. А дівочих, Пролитих тайно серед ночі? А матерніх гарячих сльозі А батькових, старих, кривавих, Не ріки — море розлилось, Огненне море! Цими словами Шевченко затаврував усі загарбницькі війни, адже в поемі немає поетичних описів Кавказу, крім початкових рядків поеми: «За горами гори хмарою повиті». В уяві поета Кавказькі гори «засіяні горем, кровію политі». Ці рядки перегукуються з епіграфом до поеми, взятим з Біблії (Книга пророка Ієремії): «Кто даст главе моей воду, и очесем моим источник слез, И плачуся и день и нощо опобиенных…» Проте Т. Шевченко стверджує, що волелюбний народ не можна знищити. Нескорену силу народу автор втілив у безсмертному образі Прометея. Цей образ символічний. Він уособлює безсмертя народу, серце якого «знову оживає і сміється знову». Російський царат, виведений в образі ката-орла, не може знищити волелюбних прагнень народу. Пророче звучать слова великого Кобзаря, адресовані всім народам, які борються за незалежність: «Борітеся — поборете!» Адже у всіх поневолених народів царської Росії доля схожа, вони позбавлені права вільно розвиватися, говорити рідною мовою: «Од молдаванина до фіна На всіх язиках все мовчить, Бо благоденствує!»
Мій улюблений герой з твору "Русалонька із 7-В":
Нещодавно на уроці літератури ми прочитали захоплюючий твір під назвою "Русалонька із 7-В" Марини Павленко. Більше за всіх мені імпонувала Софійка - головна героїня, яка намагалась розплутати страшну таємницю. Дівчинка навчається у сьомому класі, є майже нашою одноліткою.
Софійка подобається мені своєю справедливістю, добротою, щирістю. Вона не любить, коли хтось коїть зло. Тому прагне завжди розібратися у проблемі та до суспільству стати більш гармонійним. Софійка має активну життєву позицію і ніколи на стоїть осторонь чужих проблем. Цим вона мене і приваблює. Я раджу прочитати цей повчальний та дуже цікавий твір Марини Павленко кожному учню середньої школи.
Поема «Кавказ», присвячена щирому другові Тараса Шевченка Якову де Бальмену, який загинув на Кавказі під час війни з горцями. «Кавказ» — ще одна геніальна політична сатира Шевченка. Твір не має жанрових ознак поеми, бо в ньому немає сюжету і персонажів. Але він є згустком ідей, спрямованих на викриття царизму, його колонізаторської сутності.
Поему «Кавказ» Тарас Шевченко побудував на широкій загальнолюдській основі. Твір характеризується повним неприйняттям і цілковитим запереченням самодержавно-кріпосницького суспільства, усіх його антинародних засад. Характерно, що не народи Кавказу звинувачує поет у смерті свого друга, а російське самодержавство:
Лягло костьми
Людей муштрованих чимало.
А сльоз, а крові? напоїть
Всіх імператорів би стало
З дітьми й онуками, втопить
В сльозах удових. А дівочих,
Пролитих тайно серед ночі?
А матерніх гарячих сльозі
А батькових, старих, кривавих,
Не ріки — море розлилось,
Огненне море!
Цими словами Шевченко затаврував усі загарбницькі війни, адже в поемі немає поетичних описів Кавказу, крім початкових рядків поеми: «За горами гори хмарою повиті». В уяві поета Кавказькі гори «засіяні горем, кровію политі». Ці рядки перегукуються з епіграфом до поеми, взятим з Біблії (Книга пророка Ієремії): «Кто даст главе моей воду, и очесем моим источник слез, И плачуся и день и нощо опобиенных…»
Проте Т. Шевченко стверджує, що волелюбний народ не можна знищити. Нескорену силу народу автор втілив у безсмертному образі Прометея. Цей образ символічний. Він уособлює безсмертя народу, серце якого «знову оживає і сміється знову». Російський царат, виведений в образі ката-орла, не може знищити волелюбних прагнень народу.
Пророче звучать слова великого Кобзаря, адресовані всім народам, які борються за незалежність: «Борітеся — поборете!» Адже у всіх поневолених народів царської Росії доля схожа, вони позбавлені права вільно розвиватися, говорити рідною мовою:
«Од молдаванина до фіна
На всіх язиках все мовчить,
Бо благоденствує!»