Кохання – це не завжди щастя. Воно буває трагічним, нерозділеним, неможливим. І часто воно приносить людині, на жаль, біль, а не щастя. Біль залишає у серці людини відбиток, рубець, який ніколи не заживе, не зникне, і людина все життя буде переживати ті неприємні спогади, хоч пройде багато часу.
Звичайно, в нашому житті є місце щасливому взаємному коханню. Воно існує, але не кожному випадає щастя збагнути його, відчути. Не кожному дається й інше щастя – зберегти кохання. Адже воно дуже ніжне почуття, його треба постійно підтримувати, зігрівати, інакше воно просто зникне у сірих буднях.
На жаль, а, може, на щастя, мені не вдалося в житті відчути справжнє кохання. Але, зважаючи на мій вік, я думаю, що все ще попереду.
У багатьох творах української літератури розповідається про кохання, щасливе і нещасливе. Нещодавно ми читали повість І. Франка «Украдене щастя». У цьому творі перед нами постає справжній «любовний трикутник», його учасники – Микола, Михайло й Анна. Микола одружений з Анною, а Михайло – її перше й останнє справжнє кохання. Анну видали заміж силоміць, і коли знову `являється Михайло, між ними спалахує колишня любов. Анна ладна покинути все, піти проти традицій, приректи себе на осуд людей, тільки б бути зі своїм коханим… Але закінчення цієї забороненої любові стало трагічним: Микола вбив Михайла за те, що він наважився зруйнувати його шлюб.
Чи можна назвати кохання Анни щастям? Мені здається, що ні. Її любов була страшним болем, мукою, яку вона не могла подолати. Вона робила її слабкою, вразливою… На мою думку, живучи з Миколою Анна вже змирилася і навіть почала знаходити позитивні моменти у своєму шлюбі. А Михайло зруйнував її тихе сімейне благополуччя. Я вважаю, що, коли по-справжньому кохаєш, то прагнеш, перш за все, щастя тому, кого кохаєш. Хіба ж Михайло не бачив, що руйнує життя Анни? Хіба не розумів, що нищить її? Хіба ж це можна назвати щастям?!
Тож я не можу погодитися з тим, що кохання – це завжди щастя. Часто буває так, що саме через кохання ми відмовляємося бути собою, самореалізуватися. Так, наприклад, нерідко дівчата не вступають до вузів або не йдуть на перспективну роботу через те, що виходять заміж, і чоловік вважає, що жінці не варто цим займатися – краще хай займається господарством… А потім, через роки, коли кохання минає (але ж ніщо не вічне) жінка розуміє, що залишилася ні з чим: діти виросли, чоловік став чужою людиною, з якою ні про що й поговорити, а сімейний побут забирає весь час і самореалізуватися вже немає жодної можливості… На жаль, такі випадки зустрічаються досить часто. Тому у кохання немає місця жертвам, воно має бути взаємним і не ставити перед вибором.
1. Події на початку оповідання відбуваються у сел вка
2. Козаки в цьому оповіданні воювали проти татар.
3. В полон взяли сина кримського хана Девлет-гірея Ібрагіма – Мустафу.
4. Діда Андрія зарубали, батька Степана і сестру Ганусю взяли у полон, а матір Палажку зарізали
5. Щоб взволити Ганусю потрібно було їхати в Крим.
6. Харциз Карим обікрав Павлуся ще й продав його татарам
7. Козаки впізнавши коня і сідло Павлуся судили його за зрадництво і відтяли йому голову
8. Павлусь сподобався татарам своєї веселою вдачею, понятливістю і тим, як швидко він вивчив татар-ську мову.
9. Щоб залишитися у татар Павлусь повинен був відмовитися від християнської віри (збусурманитись)
10. Татарин Сулейман купив Павлуся як подарунок для свого сина Мустафи
11. Вибили Павлуся (але чи дротянками чітко не вказано), за тещо він занадто зухвало відповдав своєму господарю, відмовився прийняти іншу віру і інше імʼя, а також не приховував того, що він ладен в будь-який момент втекти. А до покарати дротянками (правда, цього не встигли зробити) Павлуся наказав знову ж таки його господар Мустафа, за те, що Павлусь таки утік. Покарання передбачало 100 ударів, але так як Павлусь сам добровільно вернувся, то 100 ударів замінили на 20 ударів дротянками.
12. Остап Швидкий опікувався Павлусем, підказував як себе вести, що можнаа говорити, а що ні, пошкодував його, коли Павлуся наказали вибити, змастив його рани ліками.
13. Єдиним сином Дівлет-гірея Ібрагіма був Мустафа-ага, саме під його керівництвом татари напали на вку. Павлусь сказав, що дише його сестра може знати, куди подівся син Ібрагіма, але її забрали у полон татари, а тому її потрібно знайти.
14. Полоненого Мустафу тримали у лубенського полковника
15. Павлусь і Гануся у полоні в Криму згадували зимове свято Різдво.
16. Дівлет-гірей за порятунок єдиного сина обіцяв дарувати Павлусеві і його сестрі Ганусі свободу, а також на прохання Павлуся пообіцяв йому викупити з неволі Остапа Швидкого і до м добратися в Україну .
Кохання – це не завжди щастя. Воно буває трагічним, нерозділеним, неможливим. І часто воно приносить людині, на жаль, біль, а не щастя. Біль залишає у серці людини відбиток, рубець, який ніколи не заживе, не зникне, і людина все життя буде переживати ті неприємні спогади, хоч пройде багато часу.
Звичайно, в нашому житті є місце щасливому взаємному коханню. Воно існує, але не кожному випадає щастя збагнути його, відчути. Не кожному дається й інше щастя – зберегти кохання. Адже воно дуже ніжне почуття, його треба постійно підтримувати, зігрівати, інакше воно просто зникне у сірих буднях.
На жаль, а, може, на щастя, мені не вдалося в житті відчути справжнє кохання. Але, зважаючи на мій вік, я думаю, що все ще попереду.
У багатьох творах української літератури розповідається про кохання, щасливе і нещасливе. Нещодавно ми читали повість І. Франка «Украдене щастя». У цьому творі перед нами постає справжній «любовний трикутник», його учасники – Микола, Михайло й Анна. Микола одружений з Анною, а Михайло – її перше й останнє справжнє кохання. Анну видали заміж силоміць, і коли знову `являється Михайло, між ними спалахує колишня любов. Анна ладна покинути все, піти проти традицій, приректи себе на осуд людей, тільки б бути зі своїм коханим… Але закінчення цієї забороненої любові стало трагічним: Микола вбив Михайла за те, що він наважився зруйнувати його шлюб.
Чи можна назвати кохання Анни щастям? Мені здається, що ні. Її любов була страшним болем, мукою, яку вона не могла подолати. Вона робила її слабкою, вразливою… На мою думку, живучи з Миколою Анна вже змирилася і навіть почала знаходити позитивні моменти у своєму шлюбі. А Михайло зруйнував її тихе сімейне благополуччя. Я вважаю, що, коли по-справжньому кохаєш, то прагнеш, перш за все, щастя тому, кого кохаєш. Хіба ж Михайло не бачив, що руйнує життя Анни? Хіба не розумів, що нищить її? Хіба ж це можна назвати щастям?!
Тож я не можу погодитися з тим, що кохання – це завжди щастя. Часто буває так, що саме через кохання ми відмовляємося бути собою, самореалізуватися. Так, наприклад, нерідко дівчата не вступають до вузів або не йдуть на перспективну роботу через те, що виходять заміж, і чоловік вважає, що жінці не варто цим займатися – краще хай займається господарством… А потім, через роки, коли кохання минає (але ж ніщо не вічне) жінка розуміє, що залишилася ні з чим: діти виросли, чоловік став чужою людиною, з якою ні про що й поговорити, а сімейний побут забирає весь час і самореалізуватися вже немає жодної можливості… На жаль, такі випадки зустрічаються досить часто. Тому у кохання немає місця жертвам, воно має бути взаємним і не ставити перед вибором.
Відповідь:
1. Події на початку оповідання відбуваються у сел вка
2. Козаки в цьому оповіданні воювали проти татар.
3. В полон взяли сина кримського хана Девлет-гірея Ібрагіма – Мустафу.
4. Діда Андрія зарубали, батька Степана і сестру Ганусю взяли у полон, а матір Палажку зарізали
5. Щоб взволити Ганусю потрібно було їхати в Крим.
6. Харциз Карим обікрав Павлуся ще й продав його татарам
7. Козаки впізнавши коня і сідло Павлуся судили його за зрадництво і відтяли йому голову
8. Павлусь сподобався татарам своєї веселою вдачею, понятливістю і тим, як швидко він вивчив татар-ську мову.
9. Щоб залишитися у татар Павлусь повинен був відмовитися від християнської віри (збусурманитись)
10. Татарин Сулейман купив Павлуся як подарунок для свого сина Мустафи
11. Вибили Павлуся (але чи дротянками чітко не вказано), за тещо він занадто зухвало відповдав своєму господарю, відмовився прийняти іншу віру і інше імʼя, а також не приховував того, що він ладен в будь-який момент втекти. А до покарати дротянками (правда, цього не встигли зробити) Павлуся наказав знову ж таки його господар Мустафа, за те, що Павлусь таки утік. Покарання передбачало 100 ударів, але так як Павлусь сам добровільно вернувся, то 100 ударів замінили на 20 ударів дротянками.
12. Остап Швидкий опікувався Павлусем, підказував як себе вести, що можнаа говорити, а що ні, пошкодував його, коли Павлуся наказали вибити, змастив його рани ліками.
13. Єдиним сином Дівлет-гірея Ібрагіма був Мустафа-ага, саме під його керівництвом татари напали на вку. Павлусь сказав, що дише його сестра може знати, куди подівся син Ібрагіма, але її забрали у полон татари, а тому її потрібно знайти.
14. Полоненого Мустафу тримали у лубенського полковника
15. Павлусь і Гануся у полоні в Криму згадували зимове свято Різдво.
16. Дівлет-гірей за порятунок єдиного сина обіцяв дарувати Павлусеві і його сестрі Ганусі свободу, а також на прохання Павлуся пообіцяв йому викупити з неволі Остапа Швидкого і до м добратися в Україну .
Пояснення: