Баба Параска і баба Палажка - це дві другорядні героїні повісті І.Нечуй-Левицького "кайдашева сім"я". Але їхні образи надають твору колоритності, образності.
Щодо характеристики цих героїнь, то хоч здавалося б,що вони абсолютно різні, але постійна ворожнеча цих двох сільських жіночок робить їх дуже подібними - звичайними сільськими склочницями.
Баба Параска: баба Параска Гришиха, лютий Палажчин ворог, відома на все село брехуха. Описуючи цю героїню, автор каже, що у неї веселі сірі очі. Таке враження, що їй зовсім нічим журитися, тому вона бігає по селі, збирає плітки, переносить їх від хати до хати, а інколи ще й підбиває інших на конфлікт, щоб потім було про що плескати язиком.
Баба Палажка: баба Палажка Солов'їха... була дуже богомольна і щороку їла паску в Києві в Лаврі. Вона хоче виглядати поважно в очах інших,тому інколи й прибріхує, наприклад: "Оце як ходжу по печерах та по церквах, то за мною іде слідом сотня або й друга людей, а я всім розказую, в якій церкві які мощі...", хоча в дійсності "Баба Палажка назбирала по селі десять бабів і другого дня зайшла за Мелашкою". Автор досить багато розказує про те, як баба Палажка водить віруючих по святих місцях у Києві, але вся поважність баби Палажки тьмяніє через прикрість, яка сталася з бабою Палажкою у Братському монастирі, а історія з втечею Мелашки остаточно підірвала авторитет Палажки в селі.
Павлусеві вже майже вдалося втекти. Тим татарам, які зустрічалися йому, він на татарській мові відповідав, що господар його послав за орудкою і він зараз же буде вертатися. але один з татарів йому н повірив, бо впізнав коня Сулеймана. Цей татарин зв"язав хлопця і повіз назад до господаря, сподіваючись на гарну винагороду за втікача. По дорозі Павлусь наплів татарину, що не зносити тепер голови ні Павлусеві, ні самому татарину, бо він мав привезти знахаря для ніби-то хворого сина Мустафи. А за невиконане завдання влетить тепер обом. Татарин злякався і втік, покинувши Павлуся. Павлусь вирішив, що пускатися на ніч в далеку дорогу та ще й тепер, коли господар дізнався про його втечу - вірна смерть,. Зате втікача, який вернувся сам, менше карають. Тому відправився знову в двір до Сулеймана і його сина Мустафи.
Пояснення:
цитата: Коли розвиднілось, годі було хлопцеві не стрінути татар у степу. Та вони його якось не чіпали. Дехто і запитався, куди він їде, та Павлусь вимовлявся, що його послали за орудкою і він має вертатись зараз. Його не спиняли.
Та трапився татарин, що не повірив. Він пізнав Сулейманового коня. Павлусь назвав інакше улус, звідки ніби то виїздив. Татарин зв'язав йому руки й повів прямо в Коджамбак, де надіявся на нагороду за пійманого втікача.
Відповідь:
Баба Параска і баба Палажка - це дві другорядні героїні повісті І.Нечуй-Левицького "кайдашева сім"я". Але їхні образи надають твору колоритності, образності.
Щодо характеристики цих героїнь, то хоч здавалося б,що вони абсолютно різні, але постійна ворожнеча цих двох сільських жіночок робить їх дуже подібними - звичайними сільськими склочницями.
Баба Параска: баба Параска Гришиха, лютий Палажчин ворог, відома на все село брехуха. Описуючи цю героїню, автор каже, що у неї веселі сірі очі. Таке враження, що їй зовсім нічим журитися, тому вона бігає по селі, збирає плітки, переносить їх від хати до хати, а інколи ще й підбиває інших на конфлікт, щоб потім було про що плескати язиком.
Баба Палажка: баба Палажка Солов'їха... була дуже богомольна і щороку їла паску в Києві в Лаврі. Вона хоче виглядати поважно в очах інших,тому інколи й прибріхує, наприклад: "Оце як ходжу по печерах та по церквах, то за мною іде слідом сотня або й друга людей, а я всім розказую, в якій церкві які мощі...", хоча в дійсності "Баба Палажка назбирала по селі десять бабів і другого дня зайшла за Мелашкою". Автор досить багато розказує про те, як баба Палажка водить віруючих по святих місцях у Києві, але вся поважність баби Палажки тьмяніє через прикрість, яка сталася з бабою Палажкою у Братському монастирі, а історія з втечею Мелашки остаточно підірвала авторитет Палажки в селі.
Пояснення:
Відповідь:
Павлусеві вже майже вдалося втекти. Тим татарам, які зустрічалися йому, він на татарській мові відповідав, що господар його послав за орудкою і він зараз же буде вертатися. але один з татарів йому н повірив, бо впізнав коня Сулеймана. Цей татарин зв"язав хлопця і повіз назад до господаря, сподіваючись на гарну винагороду за втікача. По дорозі Павлусь наплів татарину, що не зносити тепер голови ні Павлусеві, ні самому татарину, бо він мав привезти знахаря для ніби-то хворого сина Мустафи. А за невиконане завдання влетить тепер обом. Татарин злякався і втік, покинувши Павлуся. Павлусь вирішив, що пускатися на ніч в далеку дорогу та ще й тепер, коли господар дізнався про його втечу - вірна смерть,. Зате втікача, який вернувся сам, менше карають. Тому відправився знову в двір до Сулеймана і його сина Мустафи.
Пояснення:
цитата: Коли розвиднілось, годі було хлопцеві не стрінути татар у степу. Та вони його якось не чіпали. Дехто і запитався, куди він їде, та Павлусь вимовлявся, що його послали за орудкою і він має вертатись зараз. Його не спиняли.
Та трапився татарин, що не повірив. Він пізнав Сулейманового коня. Павлусь назвав інакше улус, звідки ніби то виїздив. Татарин зв'язав йому руки й повів прямо в Коджамбак, де надіявся на нагороду за пійманого втікача.