СУПЕР Тема та ідея кінофільму.
2. Стислий переказ (з елементами оцінки).
3. Проблеми, порушені у фільмі.
4 Враження від роботи режисера, гри акторів, музичного супроводу. Які епізоди (фрагменти, деталі) справляютьнайсильніше враження?
5. Загальний висновок щодо ідейного змісту та естетичної цінності твору. Оцінка кінокартини.
6. Рекомендації тим, хто не дивився кінофільм.

У поетичному творі «Цар Плаксій і Лоскотон» В. Симоненко змальовує двох протилежних персонажів. Мені дуже подобається, як автор вміло користується словами! Країна звалася Сльозолии, три сини царя Плаксія звались Плаксуни, дочки — Нудота, Вай-Вай, Плакота... Одразу все стає зрозуміло і ясно! Мені здасться, це додає твору яскравості та краси, коли назви та імена вже певним чином характеризують персонажів.Цар Плаксій є втіленням постійного суму, скарги на життя — всього, що зазвичай називають песимізмом. Але сум і сльози Плаксія безпідставні, тож у читачів він викликає хіба що іронію, аж ніяк не співчуття. Плаксій забороняє сміх у своєму царстві і жорстоко полює на Лоскотона. Лоскотон протиставляється Плаксію, він несе дітям сміх і радість, звеселяє їх та розважає. Тому прості люди люблять Лоскотона і звільняють його з-під арешту. Звільнившись, Лоскотон залоскотав царя Плаксія так, що той луснув від сміху, а дочки та сини царя Плаксія розбіглись в усі боки. Так у країні Сльозолий запанувала радість.Що хотів передати автор яскравими образами, захоплюючим сюжетом своєї казки? По-перше, в нашому житті часто зустрічаються подібні типи людей, Ми бачимо і тих, хто постійно плаче і скаржиться на долю, бачить в усьому тільки погане, негативне. Зустрічаємо і таких, хто, як Лоскотон, звеселяє людей, ніби випромінює радість та життєву енергію. Важливо, що переміг у цьому двобої песимізму та оптимізму саме Лоскотон. Цим В. Симоненко підкреслює, що радісне ставлення до життя є природним для людини.Читаючи казки, ми часто впізнаємо у казкових образах не тільки оточуючих, а й себе. Я зрозумів, що сам іноді поводжуся, як справжній цар Плаксій. А. коли мої близькі намагаються пояснити мені неправильність моєї поведінки, я часто тільки злюся... Але добре, що ця казка до мені зрозуміти свої помилки. Тепер я спробую не перетворюватися на царя Плаксія, навіть якщо все складається не так, як я хочу, І, звісно, мені б хотілося стати Лоскотоном для моїх близьких та друзів: приносити їм радість та сміх, звеселяти їх та відвертати від життєвих негараздів.

Ярослав Михайлович Стельмах народився 30 листопада 1949 р. в Києві в родині відомого українського письменника Михайла Стельмаха. Закінчив Київський педагогічний інститут іноземних мов, Вищі літературні курси в Москві та аспірантуру. Працював викладачем у вищих навчальних закладах, перекладачем.
Відомий літератор Абрам Кацнельсон згадував часи, коли він підтримав на Всесоюзному семінарі молодих письменників молодого українського драматурга Ярослава Стельмаха, порекомендувавши його п'єси знаменитому тоді Панасу Салинському — голові ради з драматургії Союзу письменників СРСР, що формував репертуар усіх театрів по країні. Ярослав Салинському дуже припав по душі і своїми талановитими творами і, головне, скромністю. У бесідах він жодного разу не згадав, що є сином класика української літератури, лауреата всіх існуючих тоді премій, Михайла Стельмаха.
Я. Стельмах відомий насамперед як драматург. Серед його п'єс є твори для дітей: «Шкільна драма», «Вікентій Прерозумний» та інші. П'єси «Привіт, Синичко!» та «Запитай колись у трав» входили до репертуару багатьох театрів колишнього СРСР. Займався Я. Стельмах і перекладацтвом.
Він також писав оповідання, повісті для дітей: «Химера лісового озера, або Митькозавр із Юрківки», «Якось у чужому лісі», «Найкращий намет» та інші. Твори Стельмаха відзначаються захопливим сюжетом, тонким гумором, яскраво змальованими постатями маленьких героїв.
Повість «Химера лісового озера, або Митькозавр із Юрківки» розповідає про веселі, незвичайні, таємничі пригоди Сергія та Митька. Історія розпочинається з того, що учні п'ятого класу отримали від учительки ботаніки завдання на літо — зібрати колекцію комах... а замість цього почали полювати на страшного Митькозавра. Наприкінці твору той виявився простим хлопцем Василем, який вирішив розіграти двох друзів. За веселим, пригодницьким характером оповіді і бажанням оспівати справжню дружбу ця повість нагадує трилогію В. Нестайка «Тореадори з Васюківки».