Думається, кожному зрозуміло, що найбільшим злом, зображеним у цьому творі, є війна. Вона страшна як для самого Климка, так і для всіх оточуючих його людей. Через війну головний герой у юному віці втрачає всіх близьких людей і змушений стає дорослим заздалегідь. Воєнний час безжальний до дітей ще в більшій мірі, ніж до дорослих, адже він примушує їх брати на себе відповідальність, до якої вони не готові. Климко робить все для того, щоб не тільки вижити в тих страшних умовах, але і до ншим, які більше за нього потребують до Тому можна говорити, що на відміну від об’єктивної війни, що є злом, добро тут суто суб’єктивне і проявляється в поведінці окремих людей, які мають почуття відповідальності не тільки за себе, але й за інших. Дивно, але по-справжньому добра людина залишається такою же і під час війни, у творі « Климко» тому є багато прикладів.
Образ Лукаша в драмі Лесі Українки реалістичний. І мова, і поведінка, і зовнішній вигляд — все це типові риси поліського хлопця, все це відповідало поліській дійсності. Однак Лукаш і не такий, як усі. Від природи він наділений поетичною душею, музичним хистом. І це відразу відчула й оцінила лісова царівна Мавка. Але, на жаль, Лукаш не відзначається цільним характером, не зумів надовго зберегти свій поетичний порив. Він має співучу душу, але не розуміє, не вміє зберегти скарбів своєї душі. «А що воно таке?» — питає він Мавку про ті скарби. Драматизм образу Лукаша — в його роздвоєності, в його нерозумінні самого себе, в неусвідомлені справжнього щастя, мети життя. Під впливом обставин в'яне цвіт його душі, засмоктує буденщина. Він сам топче дивоцвіти, які розцвіли весною. Роздвоєність натури Лукаша відбилася і в його мові. Спочатку, коли він був під впливом поетичної душі Мавки, своєю красою його мова наближалася до мови Мавки. Звертаючись до коханої, він говорить: «Я вберу тебе, мов королівну, в самоцвіти!» З огрубінням характеру грубішає мова Лукаша: «Ах, дай спокій! Не маю часу... Мати все гризуть за тебе!..» — відповідає він Мавці. Коли ж вона попросила Лукаша заграти на сопілці, він каже: «Ет, не пора мені тепер грати». До Мавки звертається ще й такими словами: «Тепер уже почнеться дорікання». Та дівчина не дорікає коханому, ні в чому не звинувачує його, не шкодує, що покохала саме такого, бо «іншого вона б не покохала». Мавка тільки сумує, що Лукаш «не може своїм життям до себе дорівнятись». За зраду Лукаш тяжко карається — Лісовик перетворив його на вовкулаку. Мавка рятує коханого — і до того приходять прозріння і каяття. Але надто пізно. Він не може повернути втраченої коханої. Від образу Лукаша невіддільна постать його Долі. Це загублена Доля, яка колись супроводжувала щастя юнака. Наче морок по гаю, блукає загублена Доля, шукаючи стежки до минулих днів. Але стежки позамітало снігом, залишився тільки гіркий, хвилюючий спомин. Образ Долі надзвичайно драматичний, він викликає особливий смуток, жаль за втраченим великим щастям, яке ніколи вже не повернеться.
Думається, кожному зрозуміло, що найбільшим злом, зображеним у цьому творі, є війна. Вона страшна як для самого Климка, так і для всіх оточуючих його людей. Через війну головний герой у юному віці втрачає всіх близьких людей і змушений стає дорослим заздалегідь. Воєнний час безжальний до дітей ще в більшій мірі, ніж до дорослих, адже він примушує їх брати на себе відповідальність, до якої вони не готові. Климко робить все для того, щоб не тільки вижити в тих страшних умовах, але і до ншим, які більше за нього потребують до Тому можна говорити, що на відміну від об’єктивної війни, що є злом, добро тут суто суб’єктивне і проявляється в поведінці окремих людей, які мають почуття відповідальності не тільки за себе, але й за інших. Дивно, але по-справжньому добра людина залишається такою же і під час війни, у творі « Климко» тому є багато прикладів.