Зрада є одним з найбільш ганебних явищ у житті людини. Звичайно, визначення її як самого ганебного є не зовсім обгрунтованим, адже серед людей можуть бути різні думки на цей рахунок, але одним із самих воно точно є. Думається, зрада настільки неприємна і шкідлива, що людину, яка її вчинила, цілком можна вважати більш небезпечною, ніж ворог. Тому існує безліч причин і обгрунтувань, але в даному творі хотілося б відобразити хоча б кілька з них.
По-перше, зрадник – це той, хто колись був близький, кому довіряли. Навряд чи зрадником можна вважати
когось, з ким ніколи не було дружби, приятельства або простого взаєморозуміння. Коли ти близький з людиною, коли ви однодумці, ви схильні ділитися якоюсь інформацією, бути може, навіть секретами або чим-небудь іншим корисним.
Звичайно, ця інформація говориться не для того, щоб бути згодом розголошеною третім особам або кому-небудь ще. Людині завжди хочеться, щоб був хтось, кому можна довіряти, ділитися чимось цінним тощо. І немає нічого неприємніше, ніж коли ця людина, яка знає про вас щось таке, чого не знає ніхто інший, відвертається і розповідає всім про вас. Таку людину цілком можна називати зрадником.
При цьому
варто обов’язково зазначити, що ворог так само ніколи не зробить. Як правило, ворог про вас нічого не знає і не може зганьбити перед іншими.
По-друге, зрадник це той, хто стає чужим в самий потрібний момент. Кожна людина потребує до Це може бути емоційна або психологічна до ноді дружня до необхідною навіть у побуті. І ми, як правило, хочемо мати тих, хто може нам до Справжня зрада – це коли той, від кого ти чекаєш до відвертається від тебе, стає чужим, а ти опиняєшся наодинці з усіма своїми проблемами. Природно, що ви не очікували опинитися в такій неприємності самі, а тому розчаровуєтеся в житті і в людях, починаючи вважати їх зрадниками.
А ось ворог ніколи не зможе зробити нічого подібного. Від нього до ви не чекаєте, він не залишить вас без неї тоді, коли вона буде вам найбільше потрібна.
Думається, що дві з перерахованих вище причин і є основними, за якими можна з упевненістю сказати, що ворог не такий поганий, як зрадник. Але насправді таких причин існує ще безліч. Зрада – це жахливо, вона змушує втратити віру в людей і навіть в людство в цілому.
На жаль, вона абсолютно природна для людей, а тому буде траплятися завжди, за будь-яких обставин і в будь-який час.
Уже за першого періоду літературної діяльності (1837 — 1843) Шевченко написав багато високохудожніх поетичних творів, у яких — поруч версифікаційних і стилістичних засобів народно-пісенної поетики — було й чимало нових, оригінальних рис, що ними поет значно розширив і збагатив виражальні можливості українського вірша (складна і гнучка ритміка, уживання неточних, асонансних і внутрішніх рим, використання цезури й перенесення (анжамбеман), майстерність алітерацій, звукової інструментації та поетичної інтонації, астрофічна будова вірша тощо). Новаторство прикметне й для Шевченкових епітетів, порівнянь, метафор, символів та уособлень. Керуючись власним художнім чуттям і не оглядаючись на панівні тоді літературні канони, Шевченко знаходив відповідну поетичну форму для втілення нових тем та ідей, які підказувала йому тогочасна дійсність. Одним словом кажучи, Тарас Шевченко спочатку наслідував найкращі зразки народно-поетичної творчості. Скажімо, перші його твори написані коломийковим віршем, що чітко вказує на зв'язок із українською народно-пісенною творчістю, насамперед із піснями, які виконувалися у жанрі коломийки.
До ранньої творчості Шевченка належать балади «Причинна» (1837), «Тополя» (1839) й «Утоплена» (1841), що мають виразне романтичне забарвлення. Своєю фантастикою й основними мотивами вони близькі до народної поезії. Поетичним вступом до «Кобзаря» (1840) був вірш «Думи мої, думи мої», у якому, висловлюючи свої погляди на відношення поезії до дійсності, Шевченко підкреслив нерозривну єдність поета зі своїм народом. Із цим віршем тематично споріднена поезія «Перебендя», у якій відобразилися думки молодого Шевченка про місце поета в суспільстві. Особливе місце серед ранніх творів Шевченка посідає соціально-побутова поема «Катерина» — хвилююча розповідь про трагічну долю української дівчини, яку знеславив московський офіцер. У розвитку подій цей ліро-епічний твір відзначається високою драматичною напруженістю. Визвольна боротьба українського народу проти загарбників і поневолювачів є основним мотивом у таких ранніх творах Шевченка, як «Тарасова ніч» (1838), «Іван Підкова» (1839), «Гайдамаки» (1841), «Гамалія» (1842). У поемах «Іван Підкова» і «Гамалія» Шевченко оспівав героїчні походи українського козацтва проти турків. Поеми «Тарасова ніч» і «Гайдамаки» змальовують різні моменти боротьби українського народу проти польського панування. Історично-героїчна поема «Гайдамаки» є вершиною революційного романтизму Шевченка.
Драма «Назар Стодоля» (1843), створена на межі першого і другого періоду творчості Шевченка, є новим явищем в українській драматургії. Зображені в ній події відбуваються у XVII столітті біля Чигирина. Розвиток дії подано в романтичному дусі, проте в п'єсі переважають риси реалістичного відтворення дійсності. Етнографічно-побутові картини увиразнюють історичний колорит. Сценічні якості драми забезпечили їй великий успіх, і вона досі входить до репертуару українських труп. На тему Шевченкової п'єси Костянтин Данькевич написав однойменну оперу (1960).
вибиріть головне на свою думку
Объяснение:
Зрада є одним з найбільш ганебних явищ у житті людини. Звичайно, визначення її як самого ганебного є не зовсім обгрунтованим, адже серед людей можуть бути різні думки на цей рахунок, але одним із самих воно точно є. Думається, зрада настільки неприємна і шкідлива, що людину, яка її вчинила, цілком можна вважати більш небезпечною, ніж ворог. Тому існує безліч причин і обгрунтувань, але в даному творі хотілося б відобразити хоча б кілька з них.
По-перше, зрадник – це той, хто колись був близький, кому довіряли. Навряд чи зрадником можна вважати
когось, з ким ніколи не було дружби, приятельства або простого взаєморозуміння. Коли ти близький з людиною, коли ви однодумці, ви схильні ділитися якоюсь інформацією, бути може, навіть секретами або чим-небудь іншим корисним.
Звичайно, ця інформація говориться не для того, щоб бути згодом розголошеною третім особам або кому-небудь ще. Людині завжди хочеться, щоб був хтось, кому можна довіряти, ділитися чимось цінним тощо. І немає нічого неприємніше, ніж коли ця людина, яка знає про вас щось таке, чого не знає ніхто інший, відвертається і розповідає всім про вас. Таку людину цілком можна називати зрадником.
При цьому
варто обов’язково зазначити, що ворог так само ніколи не зробить. Як правило, ворог про вас нічого не знає і не може зганьбити перед іншими.
По-друге, зрадник це той, хто стає чужим в самий потрібний момент. Кожна людина потребує до Це може бути емоційна або психологічна до ноді дружня до необхідною навіть у побуті. І ми, як правило, хочемо мати тих, хто може нам до Справжня зрада – це коли той, від кого ти чекаєш до відвертається від тебе, стає чужим, а ти опиняєшся наодинці з усіма своїми проблемами. Природно, що ви не очікували опинитися в такій неприємності самі, а тому розчаровуєтеся в житті і в людях, починаючи вважати їх зрадниками.
А ось ворог ніколи не зможе зробити нічого подібного. Від нього до ви не чекаєте, він не залишить вас без неї тоді, коли вона буде вам найбільше потрібна.
Думається, що дві з перерахованих вище причин і є основними, за якими можна з упевненістю сказати, що ворог не такий поганий, як зрадник. Але насправді таких причин існує ще безліч. Зрада – це жахливо, вона змушує втратити віру в людей і навіть в людство в цілому.
На жаль, вона абсолютно природна для людей, а тому буде траплятися завжди, за будь-яких обставин і в будь-який час.
Объяснение:
Уже за першого періоду літературної діяльності (1837 — 1843) Шевченко написав багато високохудожніх поетичних творів, у яких — поруч версифікаційних і стилістичних засобів народно-пісенної поетики — було й чимало нових, оригінальних рис, що ними поет значно розширив і збагатив виражальні можливості українського вірша (складна і гнучка ритміка, уживання неточних, асонансних і внутрішніх рим, використання цезури й перенесення (анжамбеман), майстерність алітерацій, звукової інструментації та поетичної інтонації, астрофічна будова вірша тощо). Новаторство прикметне й для Шевченкових епітетів, порівнянь, метафор, символів та уособлень. Керуючись власним художнім чуттям і не оглядаючись на панівні тоді літературні канони, Шевченко знаходив відповідну поетичну форму для втілення нових тем та ідей, які підказувала йому тогочасна дійсність. Одним словом кажучи, Тарас Шевченко спочатку наслідував найкращі зразки народно-поетичної творчості. Скажімо, перші його твори написані коломийковим віршем, що чітко вказує на зв'язок із українською народно-пісенною творчістю, насамперед із піснями, які виконувалися у жанрі коломийки.
До ранньої творчості Шевченка належать балади «Причинна» (1837), «Тополя» (1839) й «Утоплена» (1841), що мають виразне романтичне забарвлення. Своєю фантастикою й основними мотивами вони близькі до народної поезії. Поетичним вступом до «Кобзаря» (1840) був вірш «Думи мої, думи мої», у якому, висловлюючи свої погляди на відношення поезії до дійсності, Шевченко підкреслив нерозривну єдність поета зі своїм народом. Із цим віршем тематично споріднена поезія «Перебендя», у якій відобразилися думки молодого Шевченка про місце поета в суспільстві. Особливе місце серед ранніх творів Шевченка посідає соціально-побутова поема «Катерина» — хвилююча розповідь про трагічну долю української дівчини, яку знеславив московський офіцер. У розвитку подій цей ліро-епічний твір відзначається високою драматичною напруженістю. Визвольна боротьба українського народу проти загарбників і поневолювачів є основним мотивом у таких ранніх творах Шевченка, як «Тарасова ніч» (1838), «Іван Підкова» (1839), «Гайдамаки» (1841), «Гамалія» (1842). У поемах «Іван Підкова» і «Гамалія» Шевченко оспівав героїчні походи українського козацтва проти турків. Поеми «Тарасова ніч» і «Гайдамаки» змальовують різні моменти боротьби українського народу проти польського панування. Історично-героїчна поема «Гайдамаки» є вершиною революційного романтизму Шевченка.
Драма «Назар Стодоля» (1843), створена на межі першого і другого періоду творчості Шевченка, є новим явищем в українській драматургії. Зображені в ній події відбуваються у XVII столітті біля Чигирина. Розвиток дії подано в романтичному дусі, проте в п'єсі переважають риси реалістичного відтворення дійсності. Етнографічно-побутові картини увиразнюють історичний колорит. Сценічні якості драми забезпечили їй великий успіх, і вона досі входить до репертуару українських труп. На тему Шевченкової п'єси Костянтин Данькевич написав однойменну оперу (1960).