Ть мені зробити завдання треба написати твір-роздум по твору. людина — це унікальна істота, яка є не просто творінням вищого розуму, не просто відображенням божої мудрості, могутності, творчого потенціалу. людина, з погляду християнства, є особою, яка має власний розум, власну волю, власні почуття.
людина безсмертна не лише в релігійному розумінні, але й у своїх ділах. усе, що кожен з нас зробить, матиме свій слід у майбутньому. найзагальніше покликання кожної людини — жити. і жити гідно. часто ми відволікаємося на дрібні і скороминущі речі, а це принижує людину, робить її життя примітивним і нецікавим.
крім основного призначення, кожен має особисте покликання. бог кожного з нас любить і наділяє тим чи іншим талантом, якоюсь характерною властивістю, яку людина може розвинути або змарнувати. навіть якщо ми не відчуваємо в собі здібностей до мистецтва, науки чи спорту, то можемо розвивати щедрість, терпимість, порядність та інші чесноти, яких нам часто бракує в житті. для кожного важливим є вміння поводитися в буденних ситуаціях. часто людина грішить тим, що будує величезні плани, мріє про високе життя, але не вміє бути уважною до щоденних потреб рідних. цінність життя людини повинна вимірюватися кількістю добра і любові, вкладених нею у кожну, хай і невеличку справу. люди мають жити в дружбі, злагоді, один одному. а тільки тоді буде шляхетною, коли вона є безкорисливою. ми живемо в суспільстві, серед інших людей, і постійно відчуваємо на собі їхню опіку та внутрішню погребу якогось ставлення до них. вже самою природою передбачено, що сильніший повинен піклуватися про слабшого. і, власне, сила сильного полягає в тому, наскільки він використовує її для служіння іншим. батьки не просто виховують дітей, забезпечують їжею, одягом, відсилають до школи; вони люблять їх і піклуються про них
Охороняти ліси, гаї, сади — зелене багатство нашої країни заклинає нас відомий український письменник Євген Гуцало. Багато творів він присвятив природі.
Його оповідання "Лось" наштовхує на роздуми про добро і зло. В лісі живе могутній лось. У нього багато ворогів: ведмідь, рись, вовк, а іноді й люди. Такою людиною в оповіданні зображений дядько Шпичак. Авторський осуд зажерливості, жорстокості Шпичака відчутний у його портретній характеристиці: "кругленьке, як підпалок, обличчя", у поведінці. Коли трапилось лихо-діти рятували лося, а дядько Шпичак, "присівши у виїмку", насміхався над ними. Потім діти переживали, боялися пропустити мить, "коли лось ворухнеться", а "Шпичак обійшов навколо вбитого звіра й носком ткнув його між роги". Рятуючи лося, хлопчики керувалися благородними почуттями, бажанням до нещасній тварині, а Шпичак, глухий і байдужий до всього прекрасного, прагнув тільки наживи.
Сміливі хлопці здійснили справжній героїчний вчинок. Вони, хоч і малі, але рішучі. Маленькі герої не побоялися рубати "зрадливу кригу", не злякалися погроз дядька, а "подалися в заповідник, щоб заявити охороні". Шпичак же злякався, "його наче щось тіпнуло", коли він зрозумів, що доведеться відповідати за вчинений злочин. Тільки презирство і відразу можна відчувати до цього браконьєра, цієї бездушної людини. А який охоплює жах, коли читаєш опис лося, підкошеного кулею: "Голова лежала так, ніби він прислухався до землі, чи далеко ще весна, чи скоро прийде, а роги росли при самім снігу, ніби чудернацький кущик, який усе-таки сподівався зазеленіти, вкрившись листям".
Отже, збереження фауни і флори рідного краю залежить від людини, її совісті. Ставлення людини до природи — це мірило людської моралі. Справжня любов до рідної землі повинна бути не лише споглядальною, а й активною, дійовою, спрямованою на захист і примноження багатства рідного краю.