По одежі і по сивій бороді, сказать би, піп, а по шаблюці під рясою, по пістолях за поясом і по довгих шрамах на виду — старий «козарлюга». Був він син паволоцького попа, по прізвищу Чепурного, учився в Київській братській школі, і вже сай вийшов був на попи. Як же піднялись козаки з гетцу маном Остряницею, то і він устряв до козацького війська; бо гарячий був чоловік Шрам і не всидів би у своїй парафії, чуючи, як іллється рідна йому кров за безбожний глум польських консистентів ,і урядників над українцями, за наругу католиків і унітів над греко-руською вірою. Сидів він зимовником серед дикого степу на Низу, взявши собі за жінку бранку туркеню; проповідував він слово правди божої рибалкам і чабанам запорозьким; побував він на полі й на морі з низцями; видав не раз і не два смерть перед очима да й загартовався у воєнному ділі так, що як піднявсь на ляхів Хмельницький, то мав з його велику користь і підмогу. Ніхто краще його не ставав до бою; ніхто не крутив ляхам такого веремія... У тих-то случаях пошрамовано його вздовж і впоперек, що козаки, як прозвали його Шрамом, то й забули реєстрове його прізвище. І в реєстрах-то, коли хочете знати, не Чепурним його записано. не раз дзвонив старий Шрам шаблею; далі, почуваючись, що вже не служить сила, зложив з себе полковництво, постригсь у попи да й почав служити богові.
В українській літературі є ціла низка жіночих образів, які уособлюють вірність, красу, мужність, любов до рідного краю. Серед жіночих образів нелегкої долі, але відданих Україні, є образ Роксолани.
Уперше з образом Роксолани я познайомилась, коли дивилася з сім'єю фільм «Роксолана». У фільмі цей образ створила на екрані Ольга Сумська. І мені здалося, що Роксолана-Сумська затьмарює образ літературний, і тоді я почала уважно перечитувати роман П. Загребельного «Роксолана».
Читаючи однойменний роман П. Загребельного, я все більше і більше закохувалася в образ цієї жінки, яка боролась за свою особистість. Я вже знала, що прообразом цієї героїні була Настя Лісовська — донька священика із Рогатина. Я була сповнена гордості за наших українок, які мали добру душу, вольовий характер, були мужніми і наділеними багатим розумом.
Я уявляю, як нелегко було стати їй султаншею, адже до неї найвища влада ніколи не належала жінці. Здобувши владу, Роксолана не забуває про рідний край, намагаючись, чим може, допомагати. Хіба можна не полюбити цей образ? Образ жінки красивої, волелюбної, яка долає любов'ю і розумом усі бар'єри на своєму шляху. Ця жінка захоплює мене всім: і образом жінки — вірної дружини султана, і образом матері — як матір своїх синів, і образом господині, яка дає лад в домі, і образом жінки-друга, яка підтримує свого чоловіка, намагаючись дати корисну пораду, підтримати його душевні сили. Мені подобаються в нашій літературі образи розумних, красивих, благородних постатей, а Роксолана була саме такою. Нею пишався чоловік, її поважали і поважають не одне покоління турків, нею захоплюємося і пишаємося ми, українці, її далекі нащадки.
ШРАМ (справжнє прізвище Чепурний)
По одежі і по сивій бороді, сказать би, піп, а по шаблюці під рясою, по пістолях за поясом і по довгих шрамах на виду — старий «козарлюга». Був він син паволоцького попа, по прізвищу Чепурного, учився в Київській братській школі, і вже сай вийшов був на попи. Як же піднялись козаки з гетцу маном Остряницею, то і він устряв до козацького війська; бо гарячий був чоловік Шрам і не всидів би у своїй парафії, чуючи, як іллється рідна йому кров за безбожний глум польських консистентів ,і урядників над українцями, за наругу католиків і унітів над греко-руською вірою. Сидів він зимовником серед дикого степу на Низу, взявши собі за жінку бранку туркеню; проповідував він слово правди божої рибалкам і чабанам запорозьким; побував він на полі й на морі з низцями; видав не раз і не два смерть перед очима да й загартовався у воєнному ділі так, що як піднявсь на ляхів Хмельницький, то мав з його велику користь і підмогу. Ніхто краще його не ставав до бою; ніхто не крутив ляхам такого веремія... У тих-то случаях пошрамовано його вздовж і впоперек, що козаки, як прозвали його Шрамом, то й забули реєстрове його прізвище. І в реєстрах-то, коли хочете знати, не Чепурним його записано. не раз дзвонив старий Шрам шаблею; далі, почуваючись, що вже не служить сила, зложив з себе полковництво, постригсь у попи да й почав служити богові.
Роксолана - моя улюблена героїня
В українській літературі є ціла низка жіночих образів, які уособлюють вірність, красу, мужність, любов до рідного краю. Серед жіночих образів нелегкої долі, але відданих Україні, є образ Роксолани.
Уперше з образом Роксолани я познайомилась, коли дивилася з сім'єю фільм «Роксолана». У фільмі цей образ створила на екрані Ольга Сумська. І мені здалося, що Роксолана-Сумська затьмарює образ літературний, і тоді я почала уважно перечитувати роман П. Загребельного «Роксолана».
Читаючи однойменний роман П. Загребельного, я все більше і більше закохувалася в образ цієї жінки, яка боролась за свою особистість. Я вже знала, що прообразом цієї героїні була Настя Лісовська — донька священика із Рогатина. Я була сповнена гордості за наших українок, які мали добру душу, вольовий характер, були мужніми і наділеними багатим розумом.
Я уявляю, як нелегко було стати їй султаншею, адже до неї найвища влада ніколи не належала жінці. Здобувши владу, Роксолана не забуває про рідний край, намагаючись, чим може, допомагати. Хіба можна не полюбити цей образ? Образ жінки красивої, волелюбної, яка долає любов'ю і розумом усі бар'єри на своєму шляху. Ця жінка захоплює мене всім: і образом жінки — вірної дружини султана, і образом матері — як матір своїх синів, і образом господині, яка дає лад в домі, і образом жінки-друга, яка підтримує свого чоловіка, намагаючись дати корисну пораду, підтримати його душевні сили. Мені подобаються в нашій літературі образи розумних, красивих, благородних постатей, а Роксолана була саме такою. Нею пишався чоловік, її поважали і поважають не одне покоління турків, нею захоплюємося і пишаємося ми, українці, її далекі нащадки.