Так чи ні Білий кінь Шептало
1. Кінь Шептало на пасовиську завжди був сам.
2. Дядько Степан ніколи не бив Шептала.
3. Кінь, якого взяв до приводу Степан, був Шептало.
4. Усі знали , що на Шептала можна покластися.
5. Білий кінь вважав, що Степан до нього ставиться по – особливому.
6. Шептало милувався жартівливою бійкою молодих кобилок.
7. Кінь утік із табуна, коли Степан ударив батогом його по спині.
8. Шептало, хоч і образився на конюха, але пив воду з корита.
9. Втеча коня стала для Степана і хлопчика-підпаска несподіванкою.
10. Вирвавшись на волю, кінь одразу засумував за стайнею.
11. Шептало вирішив, що він ніколи не повернеться в бригадний двір.
12. Кінь, гепнувшись у грязюку, перетворився з білого на сірого.
без мови люди не могли передати свої почуття, вони не могли розповісти про щось без мови, тому мова з"явилася дуже давно, а книга-це почуття яке люди хотіли передати іншим у письмовому виді, ще книга передавалася у спадок(у багатьох родинах)і до нас надійшли дуже стародавні книги.Багато слів-чужинціт, тому що мова не стояла на місті, люди які жили на прикордоні, вони дуже багато чули інші слова, ще люди які їздили закордон, привозили в Україну іноземні нові слова.так, наша батьківщина знає багато слів і виразів-чужинців.Живою книгою природу називають тому що це неможливо записати, але коли подивишся туди,побачиш і дізнаєшся багато цікавого. Верно?)
«Світ який — мереживо казкове!..» Від неї віє юнацьким максималізмом, життєствердною енергією. Автор передає почуття ліричного героя, який відчуває потребу в коханні і добрі, тому просить у долі:
Дай мені любові,
дай добра,
Гуркочи у долю мою, світе..
Не шкодуй добра мені, людині,
Щастя не жалій моїм літам.
Юнак очікує від життя дива, приходу справжніх почуттів, про які мріяв в «юнацьких несміливих снах». Очевидно, таки прийшло до ліричного героя перше кохання. Інколи, засліплений сильним почуттям, не помічаєш недоліків милої серцю людини; але може настати час руйнування «рожевих ілюзій». І саме тоді перевіряється глибина, щирість кохання. Кохання — не лише повсякденні радощі, воно інколи несе і муки, і страждання, бо буває нерозділеним, болючим, зрадливим. Письменник, мабуть, відчув на собі, тому і з’явилися вірші «Люсі», «Ти байдужа, як мертве місто», «Є в коханні і будні, і свята…». В останній поезії поет розкриває буденні і святкові дні любові, як буває непросто молодим людям порозумітися, знайти спільну стежину в житті, гармонію , почуттях…
Але, що б там не було, треба чекати на єдину, велику, вірну любов — вона до неї неодмінно прийде. Втрачає багато той, хто не вміє поступитися, не здатний відрізнити важливо го від мізерного.
Василь Симоненко закликає бути життєрадісними, любити свою батьківщину, народ, пробуджувати в людині прекрасні почуття. Власне таким і був поет, прожив лише двадцять дев’ять років, пізнав радощі кохання і був до безтями закоханий у життя!
Объяснение: