Аля грюкнула кімнатними дверима і притулила долоні до гарячих щік.Ой, як соромно! Як негарно все вийшло!Ще місяць тому надумала вона вишити рушничка для бабусі, до її дня народження. І нитки підібрала, і рушничок білий знайшла, і навіть перший хрестик зробила. А потім їй усе набридло.Дівчинка відіклала роботу й подумала: «Завтра дошию!» Назавтра часу у неї не знаїшлося. А згодом вона й зовсім забула про вишивку. Їй навіть здалося, що рушничок давним-давно вишитий!Тому, коли сьогодні всі поздоровляли бабусю, Аля була певна, що дарує рушничка з вишитими червоними півнями.Бабуся розгорнула пакунок, і тут всі побачили біле полотно з маленьким хрестиком у куточку та лялечку червоних ниток.— Що це? — здивувалася бабуся.— Це… це… вишиваний рушничок… — ледве вимовила Аля і почервоніла, як ті нитки.А тато глянув на неї й стиха мовив:— Ех ти!І тоді Аля втекла до своєї кімнати.Ох, як негарно все вийшло!Потроху дівчинка заспокоїлася. Вона чекала, що за нею от-от хтось прийде, бо час сідати до святкового столу! Але ніхто не прийшов. Спочатку Алі стало нудно, а потім вона розсердилася. «То ви такі! — сказала вона сама собі. — Ось візьму голку і навишиваю вам сто півників, щоб ви не думали!..»— Цілих сто! — голосно промовила вона.— Еге ж, рівнесенько сто! — повторив хтось за її спиною. Першої миті Аля зраділа, бо вирішила, що по неї таки прийшли. Але таким голосом ні тато, ні мама і ніхто з її знайомих не розмовляє! Він був якийсь неживий, безбарвний і дуже неприємний — ніби цвяшком дряпали по склу.Аля обернулася і…— Хто тут ла вона.На плінтусі сидів маленький чоловічок у довгому, майже до п’ят, піджачку з широкими кишенями. На голові у чоловічка червонів ковпачок. А на ногах у нього були величезні черевики із червоними шнурівками.Аля заніміла. А чоловічок поважно вийняв з однієї кишені окуляри, з другої — якогось папірця і почав уважно читати, водячи по рядках вказівним пальцем.— Так, так, усе правильно! — задоволено мовив він. — Сьогодні ця дівчинка не завершила соту справу. Якраз стільки, скільки треба…Чоловічок не доказав, бо Аля вже встигла на той час отямитись. Вона запхнула у кишеньку нитки, які ще тримала в руці, і хотіла накрити чоловічка долонькою, наче коника. Але він побачив занесену над собою руку — і вмить опинився на люстрі. Зручно вмостився на краєчку, звісивши ноги у величезних черевиках.Аля задерла голову і з цікавістю чекала, що ж він робитиме далі.А чудернацький гість тим часом змахнув руками і швидко-швидко щось забурмотів собі під носа. Аля прислухалась і почула дивні слова:Недо-роби! Недо-пиши! Недо-почни! Недо-лиши! І недо-їж! І недо-ший! І в Недоладію Мерщій!Чоловічок задоволено потер руки. Потім зняв з лівої ноги черевика і почав засовувати його до кишені.Черевик помістився, однак носком діставав самісінького підборіддя дивного чоловічка.Тоді отой чоловічок, наче коник, стрибнув на підлогу, тупнув ногою і… зник!Раптом щось підхопило Алю, й вона миттю вилетіла у розчинене вікно…РОЗДІЛ ДРУГИЙ, у якому Аля потрапляє у країну НедоладіюА треба вам сказати, що Аля тільки на перший погляд була звичайна дівчинка. Тобто виглядала вона звичайною: ластовиннячко на носі, дві кіски, ямочки на щоках.А вдачу вона мала незвичайну — нічого, ну зовсім нічогісінько не доробляти до кінця.Те, що їй покладуть на тарілку, вона не доїсть; те, що дадуть пити, не доп’є. Почне малювати — кине, бо набридло. Почне щось ліпити з пластиліну кине знову, бо нудно. Або вишиває і те покине, бо нецікаво. Навіть заплестися не може до кінця. Заплете одну кіску — а за другу й не береться. Так і ходить цілий день одна коса заплетена, друга ні.Через це з нею завжди траплялися якісь неприємності, як от сьогодні з бабусиним днем народження.Втім, давайте подивимося, що трапилося далі. Аля недовго мандрувала таким незвичним й здалося, що вона впала зі стільця на підлогу. Але, роздивившись навкруги, зрозуміла, що опинилась у геть незнайомому місці.Сиділа вона біля ставка. Але якого ставка! У ньому зовсім не було води! Так, так! Аля протерла очі, але дивний ставок не зникав. Великі і маленькі риби пішки походжали по дну, наче прогулювались. Старий рак з однією клешнею за щось сварив маленьких рачків. А біля самого берега гуляли дві плотвички.Одна з них тримала парасольку. Вона часто поглядала на небо і казала:— Згадаєш мої слова, любонько! Сьогодні неодмінно буде дощ, і ми всі
Недо-пиши!
Недо-почни!
Недо-лиши!
І недо-їж!
І недо-ший!
І в Недоладію
Мерщій!Чоловічок задоволено потер руки. Потім зняв з лівої ноги черевика і почав засовувати його до кишені.Черевик помістився, однак носком діставав самісінького підборіддя дивного чоловічка.Тоді отой чоловічок, наче коник, стрибнув на підлогу, тупнув ногою і… зник!Раптом щось підхопило Алю, й вона миттю вилетіла у розчинене вікно…РОЗДІЛ ДРУГИЙ,
у якому Аля потрапляє
у країну НедоладіюА треба вам сказати, що Аля тільки на перший погляд була звичайна дівчинка. Тобто виглядала вона звичайною: ластовиннячко на носі, дві кіски, ямочки на щоках.А вдачу вона мала незвичайну — нічого, ну зовсім нічогісінько не доробляти до кінця.Те, що їй покладуть на тарілку, вона не доїсть; те, що дадуть пити, не доп’є. Почне малювати — кине, бо набридло. Почне щось ліпити з пластиліну кине знову, бо нудно. Або вишиває і те покине, бо нецікаво. Навіть заплестися не може до кінця. Заплете одну кіску — а за другу й не береться. Так і ходить цілий день одна коса заплетена, друга ні.Через це з нею завжди траплялися якісь неприємності, як от сьогодні з бабусиним днем народження.Втім, давайте подивимося, що трапилося далі. Аля недовго мандрувала таким незвичним й здалося, що вона впала зі стільця на підлогу. Але, роздивившись навкруги, зрозуміла, що опинилась у геть незнайомому місці.Сиділа вона біля ставка. Але якого ставка! У ньому зовсім не було води! Так, так! Аля протерла очі, але дивний ставок не зникав. Великі і маленькі риби пішки походжали по дну, наче прогулювались. Старий рак з однією клешнею за щось сварив маленьких рачків. А біля самого берега гуляли дві плотвички.Одна з них тримала парасольку. Вона часто поглядала на небо і казала:— Згадаєш мої слова, любонько! Сьогодні неодмінно буде дощ, і ми всі