Що таке щастя ??? Радість, дружба, гроші, любов, добро… Кожна людина задумується над цим питанням і намагається знайти відповідь на нього. Турбувало воно і багатьох письменників. На прикладі героїв своїх творів вони намагалися дослідити їх прагнення бути щасливими.
Павлуся, героя оповідання «Скарб» О.Стороженка, парубки називають щасливим, хоча протягом свого життя він тільки їв та спав і нічого не робив. Таким, як Павлусь, «Бог усе дає, а вони нудяться світом, не знають, що у них є і чого їм треба» Чи щасливий Павлусь? Як на нього, так. Матеріальні статки має, а от духовно то бідна людина. З гумором оповідаючи про Павлуся, автор вчить нас доброти, чуйності, порядності, працьовитості, ввічливості і той же час засуджує скупість, заздрість, підступність, жорстокість, егоїзм. «Той тільки щасливий, хто другому не завидує, а дякує Бога за те, що він йому послав, – пише автор. – Не той тільки щасливий, що сам натріскається і виспиться, а той, що й другого нагодує і заспокоїть…» Воістину щастя не може бути егоїстичним.
Герой твору Б.Лепкого «Цвіт щастя» шукає квітку щастя, яка б зробила щасливими матір і його самого. І хоч квітка виявилась мрією, маревом, все одно все життя він її шукає,пізнаючи світ. Герой вірить, що щастя таки на світі є.
Скупа людина теж думає, що вона щаслива, бо має гроші. Проте користі з них мало, бо то купка папірців. Господарі з твору Б.Лепкого «Мишка» відчувають себе щасливими, коли наживаються на горі інших. Їм байдужа доля жебрачки та багатьох таких, як вона.
У кожного своє поняття щастя, свій вимір. На мою думку, щастя людини у добрих справах на користь своєї родини, людей, своєї Батьківщини. Своєю працею, творчістю, добрими ділами людина повинна нести радість людям, суспільству. Отоді то і буде справжнє щастя, яке не можна купити ні за які гроші.
О.Довженко говорив, що життя надто коротке і закликав поспішати творити добро. Тому давайте творити добро, допомагати один одному, цінувати кожну хвилину цього прекрасного людського щастя.
Це ніби другий прихід Відродження серед радянського "середньовіччя" зі сліпою вірою, притаманною тільки цій темній добі в історії людства. Так, стверджує поет, кожна людина має свою цінність, кожна людина неповторна, і кривлять душею ті, хто стверджує, ніби незамінних людей немає. Нікого в цьому світі не можна замінити! Кожен з нас — неповторна зірочка у безмежному Всесвіті, але немає більше таких самих зірочок, немає такого неповторного голосу, такої усмішки, ніхто так не радіє і не страждає. І тому кожна людина у своєму житті повинна бути щасливою, бути собою, реалізувати себе тут і тепер, не зустрічаючи на своєму шляху перепон, тиску та гноблення. Життя людське не таке вже й довге, тому треба ЖИТИ:
Більше тебе не буде.
Завтра на цій землі
Інші ходитимуть люди,
Інші кохатимуть люди —
Добрі, ласкаві і злі.
Людина повинна прожити своє життя вповні, не боячись почуттів, не лякаючись кохання і болю, тому що без них життя перетворюється на тінь, фікцію, примару. Справжнє життя — це буремність щирого справжнього почуття, переживання стосунків з іншими людьми, це зустрічі й розставання, втрати й пошуки, це щастя й біль:
Сьогодні усе для тебе —
Озера, гаї, степи.
І жити спішити треба,
Кохати спішити треба —
Гляди ж не проспи!
Поезія Василя Симоненка — це натхненний гімн Людині, її неповторності й висоті її духу. Це сміливий згук серед цілковитого мовчання цілого суспільства. І тому досить показово звучать слова останньої строфи:
Бо ти на землі — людина,
І, хочеш того чи ні, —
Усмішка твоя — єдина...
Звернімо увагу на слова "хочеш того чи ні". Виявляється, людина може не хотіти бути неповторною? Але чому? Нам це важко зрозуміти, тому що в наш час цінується саме неповторність кожної людини. Однак в тоталітарному суспільстві інколи було б навіть небезпечним виділятися з натовпу, бути неповторним. Згадаймо, скільки таких неповторних особистостей було знищено по таборах, замучено по тюрмах! Скільки мусило виїхати за кордон, з бол
Що таке щастя ??? Радість, дружба, гроші, любов, добро… Кожна людина задумується над цим питанням і намагається знайти відповідь на нього. Турбувало воно і багатьох письменників. На прикладі героїв своїх творів вони намагалися дослідити їх прагнення бути щасливими.
Павлуся, героя оповідання «Скарб» О.Стороженка, парубки називають щасливим, хоча протягом свого життя він тільки їв та спав і нічого не робив. Таким, як Павлусь, «Бог усе дає, а вони нудяться світом, не знають, що у них є і чого їм треба» Чи щасливий Павлусь? Як на нього, так. Матеріальні статки має, а от духовно то бідна людина. З гумором оповідаючи про Павлуся, автор вчить нас доброти, чуйності, порядності, працьовитості, ввічливості і той же час засуджує скупість, заздрість, підступність, жорстокість, егоїзм. «Той тільки щасливий, хто другому не завидує, а дякує Бога за те, що він йому послав, – пише автор. – Не той тільки щасливий, що сам натріскається і виспиться, а той, що й другого нагодує і заспокоїть…» Воістину щастя не може бути егоїстичним.
Герой твору Б.Лепкого «Цвіт щастя» шукає квітку щастя, яка б зробила щасливими матір і його самого. І хоч квітка виявилась мрією, маревом, все одно все життя він її шукає,пізнаючи світ. Герой вірить, що щастя таки на світі є.
Скупа людина теж думає, що вона щаслива, бо має гроші. Проте користі з них мало, бо то купка папірців. Господарі з твору Б.Лепкого «Мишка» відчувають себе щасливими, коли наживаються на горі інших. Їм байдужа доля жебрачки та багатьох таких, як вона.
У кожного своє поняття щастя, свій вимір. На мою думку, щастя людини у добрих справах на користь своєї родини, людей, своєї Батьківщини. Своєю працею, творчістю, добрими ділами людина повинна нести радість людям, суспільству. Отоді то і буде справжнє щастя, яке не можна купити ні за які гроші.
О.Довженко говорив, що життя надто коротке і закликав поспішати творити добро. Тому давайте творити добро, допомагати один одному, цінувати кожну хвилину цього прекрасного людського щастя.
Усмішка твоя — єдина,
Мука твоя — єдина,
Очі твої — одні.
Це ніби другий прихід Відродження серед радянського "середньовіччя" зі сліпою вірою, притаманною тільки цій темній добі в історії людства. Так, стверджує поет, кожна людина має свою цінність, кожна людина неповторна, і кривлять душею ті, хто стверджує, ніби незамінних людей немає. Нікого в цьому світі не можна замінити! Кожен з нас — неповторна зірочка у безмежному Всесвіті, але немає більше таких самих зірочок, немає такого неповторного голосу, такої усмішки, ніхто так не радіє і не страждає. І тому кожна людина у своєму житті повинна бути щасливою, бути собою, реалізувати себе тут і тепер, не зустрічаючи на своєму шляху перепон, тиску та гноблення. Життя людське не таке вже й довге, тому треба ЖИТИ:
Більше тебе не буде.
Завтра на цій землі
Інші ходитимуть люди,
Інші кохатимуть люди —
Добрі, ласкаві і злі.
Людина повинна прожити своє життя вповні, не боячись почуттів, не лякаючись кохання і болю, тому що без них життя перетворюється на тінь, фікцію, примару. Справжнє життя — це буремність щирого справжнього почуття, переживання стосунків з іншими людьми, це зустрічі й розставання, втрати й пошуки, це щастя й біль:
Сьогодні усе для тебе —
Озера, гаї, степи.
І жити спішити треба,
Кохати спішити треба —
Гляди ж не проспи!
Поезія Василя Симоненка — це натхненний гімн Людині, її неповторності й висоті її духу. Це сміливий згук серед цілковитого мовчання цілого суспільства. І тому досить показово звучать слова останньої строфи:
Бо ти на землі — людина,
І, хочеш того чи ні, —
Усмішка твоя — єдина...
Звернімо увагу на слова "хочеш того чи ні". Виявляється, людина може не хотіти бути неповторною? Але чому? Нам це важко зрозуміти, тому що в наш час цінується саме неповторність кожної людини. Однак в тоталітарному суспільстві інколи було б навіть небезпечним виділятися з натовпу, бути неповторним. Згадаймо, скільки таких неповторних особистостей було знищено по таборах, замучено по тюрмах! Скільки мусило виїхати за кордон, з бол