Тема, ідея, проблеми які порушуе автор у творі, цитатна характеристика (виписати з тексту) Дракона Грицька, князя, Пустельника, Лицаря Лавріна

Відповідь: якшщо що то з інтернету

Пояснення:Де відбуваються події, описані в повісті?

в Києві

у Вінниці

у Вишнополі

2. Як звати головну героїню твору?

Сніжана

Софійка

Іра

3. Як називалося село, де жила бабуся Софійки?

Половинчик

Вишнопіль

Покровчик

4. У кого в роду Софійки з'явилися коралі?

тітки Сніжани

мами Софійки

прапрабабусі Клави

5. Кому належать слова "Гроші ведуться, щастя – ні грама!"?

Гордію Кулаківському

Вадиму Кулаківському

Данилу Міщенку

6. Чим схожі між собою були Міщенки?

Були балакуни

Мали подвійну душу

Були відповідальними

7. Про кого сказано: "Уже мало не коло самого будинку мусила ховатись у кущі. Біля рогу стояв худенький хлопчик із прив'ялим букетиком польових квітів. Знудьговано колупав носком святкового босоніжка пилюку й раз по раз діловито поглядав то на руку, де в людей буває годинник і де в нього нічого не було..."

Софійку та Сашка

Вадима та Ірину

Сніжану та Вадима

8. На яке прізвище поміняв своє нащадок Міщенка?

Щербань

Білий

Безгрішний

9. Яке слово вимовляла Софійка, щоб потрапити у минуле?

Шафа

Один, два, три - в минуле поверни!

Коралі

10. Кого з роду Кулаківських ла Софійка і вирішила врятувати?

Франю

Катерину

Олену

11. Як звали Пустельника?

Микола

Іван

Сергій

12. Куди потрапила Софійка під час останньої мандрівки у шафі?

у минуле своєї прапрабабусі

у минуле мами

у майбутнє

Жив -був ледачий кіт. Він був такий ледачий, що навіть не виходив гуляти. Але  господиня дуже любила його і жаліла ленюха. Вона підносила йому під носа посуду з їжею, виносила його на вулицю, заносила назад до хати. Але сталося так, що господині терміново потрібно було поїхати кудись на два дні. От вона котові приготувала їжу, попрохала сусідів. щоб погодували його, та й поїхала. А сусіди забули про кота. От лежить кіт та й думає - коли вже вони мене нагодують. Годину лежить, другу. Їсти хочеться все дужче та дужче. Але він не встає, а лише подумки лютує, що безсовісні сусіди геть про нього забули. І от коли вже минув день, і котисько вже не міг втерпіти, довелося йому встати  та піти самому до своєї мисочки. Втамував він свій голод, запив водичкою, та й пішов ліг на місце. Але з тих пір він зрозумів, що під лежачий камінь вода не тече.