Є цікава легенда: коли боги ділили між людьми таланти, то одна людина обрала собі сміх, на який до того ніхто не звернув уваги, бо не надавали йому серйозного значення. І тільки потім боги схаменулися й жахнулися, побачивши, що людина, озброєна сміхом, може бути сильніша навіть за них. Ця легенда пригадується відразу, тільки-но заходить мова про Котляревського і його «Енеїду».Бурлескний тон проймає всю поему. Він знижує поважні образи, чим викликає сміх.Перед нами з'являється ціла галерея античних богів і героїв. Усі вони зображені в українському одязі й українській обстановці. Оси ми бачимо Зевса, улюблене заняття якого — бенкети й пияцтво:Зевес тоді кружав сивухуІ оселедцем заїдав?Він, сьому випивши осьмуху,послідки з кварти виливав.На богинях грецького Олімпу — спідниці і очіпки. Одягнені в український одяг богині зображені в Котляревського як «зубоскалки, моргухи, дзиґи, фіглярки».Такими ж нікчемними змальовуються герої, під масками яких можна впізнати українське панство. Непробудне пияцтво, обжерливість, бенкети — це панське життя.Щодень було у них похмілля;Пилась горілка, як вода;Щодень бенкети, мов весілля.Всі п'яні, хоть посуньсь куда.За бенкетами — сварки та інтриги, які знову ж таки викликають сміх.І боги, вершителі людської долі, і земні герої зображені Котляревським не просто з гумором, а сатирично. Бурлескний тон розповіді вимагав від поета відповідних слів, які б знижувала високопоставлених осіб, змальовуючи їх зневажливо. Еней «п'ятамизТрої накивав», Юнона «розкудкудакалась, як квочка», Нептун «виринув з моря, як карась», а Зевс на богинь «крикнув, як на гончих псар».«Енеїда» Котляревського сповнена дотепності й українського народного гумору. У своїй поемі письменник зумів правдиво показати важливі явища сучасного йому життя.
Всі відомі нам твори Величковського виконані в рисах того своєрідного літературного стилю, який оформився в Європі, зокрема в Польщі, в XVI – XVII ст., в епоху феодально-католицької реакції, і який поширювався в Україні в шляхетських школах і школах вищого духівництва головним чином в другій половині XVII ст. і на початку XVIII ст.
Стиль цей в сучасній науці зветься то «схоластичним» стилем, то стилем «бароко». Характерною його ознакою є надзвичайно гіпертрофований розвиток словесно-декоративного орнаменту: в художньому творі на перше місце висувається форма — вишукані, штучні метафори, несподівані порівняння, ефектні антитези. Запозичені у ренесансу образи античної міфології та історії займають головне місце у створенні барочних форм.
Засоби прикрашення мови, орнамент використовуються надмірно у добу бароко; змістові надається другорядного значення. Мета мистецтва за часів бароко — вразити читача, зацікавити його несподіваними стилістичними ефектами. Всі ці ознаки стилю бароко ми можемо простежити в творах Величковського — «Lucubratiuncula», «Зегар» і «Млеко».
Всі відомі нам твори Величковського виконані в рисах того своєрідного літературного стилю, який оформився в Європі, зокрема в Польщі, в XVI – XVII ст., в епоху феодально-католицької реакції, і який поширювався в Україні в шляхетських школах і школах вищого духівництва головним чином в другій половині XVII ст. і на початку XVIII ст.
Стиль цей в сучасній науці зветься то «схоластичним» стилем, то стилем «бароко». Характерною його ознакою є надзвичайно гіпертрофований розвиток словесно-декоративного орнаменту: в художньому творі на перше місце висувається форма — вишукані, штучні метафори, несподівані порівняння, ефектні антитези. Запозичені у ренесансу образи античної міфології та історії займають головне місце у створенні барочних форм.
Засоби прикрашення мови, орнамент використовуються надмірно у добу бароко; змістові надається другорядного значення. Мета мистецтва за часів бароко — вразити читача, зацікавити його несподіваними стилістичними ефектами. Всі ці ознаки стилю бароко ми можемо простежити в творах Величковського — «Lucubratiuncula», «Зегар» і «Млеко».