тема дисгармонії доведеної ло абсурду через втручання людини в закони розвитку суспільства (за повістю «Собаче серце»)не з інтернету будь ласка люди не з інтернету я провірю​

У думі розповідається, як у турецькій неволі уже тридцять літ перебуває сімсот козаків. Одного разу до ув’язнених прийшла «дівка-бранка, Маруся, попівна Богуславка» і запитала, чи не знають вони, який сьогодні день «в землі християнській». Невольники, які тридцять літ «Божого світу, сонця праведного» не бачили, звісно, знати не могли. Тоді Маруся повідомила, що «завтра святий празник, роковий день великдень». Вона просила козаків не лаяти, не проклинати її за те, що нагадала про празник. Маруся сказала, що «як буде пан турецький до мечеті від’їжджати», то віддасть їй ключі, от тоді вона й визволить невільників. У святу неділю Маруся Богуславка визволяла невольників, але з ними не тікала, а просила передати її батькам, щоб вони не збирали великих скарбів на викуп доньки, бо вона «вже потурчилась, побусурменилась Для розкоші турецької, Для лакомства нещасного!»
Маруся Богуславка – це не історична особа, а узагальнений образ жінки-полонянки, яка, потрапивши в турецьку неволю і ставши дружиною турецького султана, не забуває рідної землі і намагається хоч щось корисне зробити для неї. Не маючи змоги повернутися в Україну, вона допомагає невільникам-козакам зробити це.

Тільки про саву!
Сава Чалий Карпенка-Карого — людина великої енергії та пристрасті, що здатна глибоко переживати, любити й ненавидіти. На початку драми ми бачимо щирого патріота, у якого душа болить за сплюндровану польськими магнатами рідну землю.Сава всі сили віддає на боротьбу за визволення народу з-під польсько-шляхетського гноблення. Але потім приходить зневіра: в Україні дедалі більше проливається кров, війні кінця-краю немає… Шляхтич Шмигельський переконує Саву. що спокій і добробут можна Досягти через примирення. Шукаючи згоди з польським панством, він потрапляє в табір лютого ворога України Потоцького, і цим уже остаточно стає на шлях зради. Марно сподівається він домовитися з польським гетьманом, щоб той не чинив зла народові. Ця фатальна помилка стає основним конфліктом трагедії. У своєму творі драматург психологічно глибоко показує, який шлях пройшовСава Чалий до свого духовного виродження і став ворогом України, заплямувавши руки кров’ю побратимів. Зрештою він потрапляє в безвихідь, і колишні бойові товариші вчиняють над Савою розправу. Помираючи, він розкаюється у своєму відступництві: «Простіть… Я кров’ю змив свою вину… Прощайте».