Відомий український драматург Іван Карпенко- Карий у сатиричній комедії «Сто тисяч» засудив пороки суспільного життя. Нездоланна тяга купувати землю і в селян, і в поміщиків, а потім тішитись думкою, що Калитку «розіпре грошвою», усе де веде до руйнування особистості. А землі потрібні, щоб сказати багатію Пузирю «…голяк масті, чирва світить!», землі і гроші потрібні, щоб переплатити по десять рублів на десятині Жолудю, гроші потрібні, щоб обдурити Гершка. Мрії Герасима Калитки йдуть ще далі: «…всю землю навкруги скуплю! Ідеш день — чия земля? Калитчина!.. Ідеш два — чия земля? Калитчина! Ідеш три — чия земля? Калитчина!» Герасим дурить усіх. Єврей, якого він теж дурить, у свою чергу обдурює Герасима, продає йому мішок з папером замість грошей.
І раптом усім цим корисливим планам не судилося здійснитися. Герасим Калитка не в змозі цього пережити: він лізе у зашморг з надією вмерти.
Гроші скалічили душу не лише Герасиму, але і його куму — Савці. Він весь час знаходиться у пошуку грошей. На пропозицію Герасима здійснити шахрайську махінацію, Савка одразу дає згоду. Але після трагічних подій з Герасимом Савка навіки зрікається брудних грошей.
А Невідомий теж хворів грошовою хворобою. Він вигадав новий засіб обдурювання людей і заробляє на цьому непогані гроші.
Копач Бонавентура бере у будинку Калитки їжу, хоч і не працює на хазяїна. А побачивши єврея, він одразу сказав: «…це — пройдисвіт».
Іван Карпенко-Карий у п’єсі «Сто тисяч» показує, що тим, хто потрапив під владу грошей, нелегко повернутися на шлях порядності.
Ліро-епічний твір — це літературний твір, у якому гармонійно поєднуються зображально-виражальні засоби, притаманні ліриці та епосу, внаслідок чого утворюються якісно нові сполуки. Людина тут зображується ніби у двох планах: з одного боку передаються певні події її життя, а з другого — переживання, емоції, настрої. До творів такого штибу найчастіше відносять баладу, думу, байку, співомовку, а також поему, іноді — роман у віршах:
У ліро-епічних творах наявні розгорнутий сюжет і система образів, як і в епічних творах. Однак в епічному творі, зображуючи події та характери, автор майже не проявляє себе безпосередньо, бо він стоїть осторонь від описуваного. У ліро-епічних творах автор, зображуючи події та характери, принагідно, але прямо й безпосередньо висловлює свої думки і почуття, викликані в ньому цими подіями та вчинками персонажів, дає їм оцінку. Більша, ніж в епічних творах, увага приділяється розкриттю внутрішнього стану героїв. Крім того, в ліро-епічних творах є ще один персонаж, якого немає й бути не може ні в епосі, ні в драмі,- ліричний герой, в ролі якого виступає найчастіше автор.
Ліро-епічні твори пишуться майже виключно віршованою мовою, яка надає викладу художнього матеріалу більшої урочистості, натхненності, ліричності.
Приклад ліро-епічного твору - поема М. Вороного "Євшан-зілля"; драма-феєрія Лесі Українки "Давня казка".
Відомий український драматург Іван Карпенко- Карий у сатиричній комедії «Сто тисяч» засудив пороки суспільного життя. Нездоланна тяга купувати землю і в селян, і в поміщиків, а потім тішитись думкою, що Калитку «розіпре грошвою», усе де веде до руйнування особистості. А землі потрібні, щоб сказати багатію Пузирю «…голяк масті, чирва світить!», землі і гроші потрібні, щоб переплатити по десять рублів на десятині Жолудю, гроші потрібні, щоб обдурити Гершка. Мрії Герасима Калитки йдуть ще далі: «…всю землю навкруги скуплю! Ідеш день — чия земля? Калитчина!.. Ідеш два — чия земля? Калитчина! Ідеш три — чия земля? Калитчина!» Герасим дурить усіх. Єврей, якого він теж дурить, у свою чергу обдурює Герасима, продає йому мішок з папером замість грошей.
І раптом усім цим корисливим планам не судилося здійснитися. Герасим Калитка не в змозі цього пережити: він лізе у зашморг з надією вмерти.
Гроші скалічили душу не лише Герасиму, але і його куму — Савці. Він весь час знаходиться у пошуку грошей. На пропозицію Герасима здійснити шахрайську махінацію, Савка одразу дає згоду. Але після трагічних подій з Герасимом Савка навіки зрікається брудних грошей.
А Невідомий теж хворів грошовою хворобою. Він вигадав новий засіб обдурювання людей і заробляє на цьому непогані гроші.
Копач Бонавентура бере у будинку Калитки їжу, хоч і не працює на хазяїна. А побачивши єврея, він одразу сказав: «…це — пройдисвіт».
Іван Карпенко-Карий у п’єсі «Сто тисяч» показує, що тим, хто потрапив під владу грошей, нелегко повернутися на шлях порядності.
Відповідь:
Ліро-епічний твір — це літературний твір, у якому гармонійно поєднуються зображально-виражальні засоби, притаманні ліриці та епосу, внаслідок чого утворюються якісно нові сполуки. Людина тут зображується ніби у двох планах: з одного боку передаються певні події її життя, а з другого — переживання, емоції, настрої. До творів такого штибу найчастіше відносять баладу, думу, байку, співомовку, а також поему, іноді — роман у віршах:
У ліро-епічних творах наявні розгорнутий сюжет і система образів, як і в епічних творах. Однак в епічному творі, зображуючи події та характери, автор майже не проявляє себе безпосередньо, бо він стоїть осторонь від описуваного. У ліро-епічних творах автор, зображуючи події та характери, принагідно, але прямо й безпосередньо висловлює свої думки і почуття, викликані в ньому цими подіями та вчинками персонажів, дає їм оцінку. Більша, ніж в епічних творах, увага приділяється розкриттю внутрішнього стану героїв. Крім того, в ліро-епічних творах є ще один персонаж, якого немає й бути не може ні в епосі, ні в драмі,- ліричний герой, в ролі якого виступає найчастіше автор.
Ліро-епічні твори пишуться майже виключно віршованою мовою, яка надає викладу художнього матеріалу більшої урочистості, натхненності, ліричності.
Приклад ліро-епічного твору - поема М. Вороного "Євшан-зілля"; драма-феєрія Лесі Українки "Давня казка".