Тести. 1. Звертання є в реченні (розділові знаки пропущені).
А) Тішся дитино допоки маленька (Леся Українка)
Б) Мрія поли із думкою в купі геть у далекі світа… (Леся Українка)
В) Поблискують черешні в листі зелененькім… (Леся Українка)
Г) Росла в гаю конвалія під дубом високим, захищалась від негоди

під віттям широким. (Леся Українка)
2. Пунктуаційну помилку допущено в рядках.
А) Оце, либонь вже почалось. (Л. Костенко)
Б) Мамо, чи кожна пташина в вирій на зиму літає? (Леся Українка)
В) Мамо, іде вже зима, снігом травицю вкриває, в гаю пташок вже нема…(Леся
Українка)
Г) Мамо, ті сиві пташки сміливі, певно, ще й дуже… (Леся Українка)
3. Слово чи групу слів, які називають до того, до кого звернена мова, називають…
А) вставні слова
Б) ваш варіант відповіді
В) узагальнююче слово
Г) однорідні члени речення
4. Комами з обох боків треба відокремити звертання в реченні (розділові знаки
пропущено)
А) Старі дуби і вам за осінь (Л. Костенко)
Б) Куди ти ділась річенько? (Л. Костенко)
В) Вечірнє сонце дякую за день! (Л. Костенко)
Г) Тож годі нам сини козацькі спати. (С. Зінчук)
5. Визначте речення, у якому немає вставних слів (розділові знаки пропущено)
А) Мабуть ще людство молоде. (Л. Костенко)
Б) Певно тут не чули зроду, що бува негода в свiтi (Леся Українка)
В) I здається що з весельця щире золото спадає. (Леся Українка)
Г) Не колишуться од вiтру на човнах вiтрила бiлi. (Леся Українка)
6. Визначте в уривку чим є виділене слово є
Не байдуже тій пташці, мій синку,
Мусить пташка малесенька дбати,
Де б водиці дістати краплинку,
Де під снігом поживку шукати. (Леся Українка)
А) поширене звертання
Б) вставним словом
В) звертанням
Г) вставним словосполученням

Моя рідна Україна - це земля на якій я народився і живу, це земля моїх дідів та прадідів, які прагнули до волі та кращого життя. Яку я бачу свою країну у майбутньому ? Я бачу її країну щасливою , стабільною  та вільною.Я хочу щоб моя країна була вільною і  єдиною країною .  Я хочу щоб моя країна мала хорошу владу . Я хочу щоб люди які стояли на майданах  у Києві , Львові , Донецьку , Харкові та інших містах були щасливі за свою країну , за те яка вона була і якою стала . Я мрію що все таки моя країна у майбутньому буде незалежною державою .Вірю і знаю - Україна у майбутньому стане прекрасною та сильною державою. Де її будуть поважати та цінувати не тільки в Європі, а й у цілому світі!
     
Моя родная Украина - это земля на которой я родился и живу , это земля моих дедов и прадедов , которые стремились к свободе и лучшей жизни. Какой я вижу свою страну в будущем? Я вижу ее страну счастливой , стабильной и свободной .Я хочу чтобы моя страна была свободной и единой страной. Я хочу чтобы моя страна имела хорошую власть. Я хочу чтобы люди стоявшие на площадях в Киеве , Львове , Донецке , Харькове и других городах были счастливы за свою страну , за то какая она была и какой стала . Я мечтаю что все-таки моя страна в будущем будет независимым государством. Верю и знаю - Украина в будущем станет прекрасным  и сильным государством. Где ее будут уважать и ценить не только в Европе , но и во всем мире!

У вірші «Всякому місту — звичай і права...» Г. Сковорода розмірковує над тим, що багато людей перебувають у полоні своїх згубних пристрастей, марно витрачають життя, обманюють інших, наживаються за їхній рахунок. У ліричного ж героя поезії є одна турбота, один клопіт -— як прожити життя чесно, по совісті. Але смерть нікого не пощадить — ні царя, ні мужика, і постати перед нею спокійно може лише той, у кого «совість, як чистий кришталь». Кожна строфа вірша закінчується однією думкою — про що має турбуватися людина. У творі багато перелічень, порівнянь, дотепних висловів, які характеризують марнославство людей. Цей вірш виконується як пісня, використаний І. Котляревським у п'єсі «Наталка Полтавка».

Г. С. Сковорода — видатний український філософ, просвітитель, письменник. Народився в с. Чорнухи на Полтавщині в небагатій козацькій родині. Володів багатьма талантами — гарно співав, грав на багатьох музичних інструментах, створював музику до власних віршів, мав педагогічний дар, знав кілька іноземних мов.

Навчався у Києво-Могилянській академії, був співаком придворної капели в Петербурзі, виїжджав у складі російської місії за кордон і мандрував Угорщиною, Словаччиною, Польщею, знайомлячись із культурою народів цих країн.

Потім викладав поетику в Переяславському та Харківському колегіумах, був домашнім учителем у поміщика Степана Томари. Не гнався за багатством і славою, до викладання підходив творчо, писав власні підручники, далекі від офіційних настанов, тому довго ніде не втримувався. Віддавав перевагу вільному, спокійному мандрівному життю, не обтяженому побутовими клопотами.

Написав збірки «Сад божественних пісень», «Байки харківські», кілька філософських трактатів і притч.

 Із його життям пов'язано багато легенд і таємниці. Прагнув до самопізнання та самовдосконалення, висунув ідею «сродної праці». Помер у с. Іванівці на Харківщині (тепер с. Сковородинівка Золочівського району), там же й похований. На могилі — епітафія: «Світ ловив мене, та не впіймав».