Тот кто решит задание в течение 5-ти минут, 5. Прочитайте фрагмент промови.
Християнська культура - це не тільки церковна тематика у творах літератури, мистецтва, а й культура християнської поведінки, у якій нема місця ненависті до ближнього, але є відкритість серця для вмісту нової Христової заповіді: щоб ми любили одне одного (Д. Степовик). Провідною риторичною фігурою в тексті є
a
антитеза
b
градація
c
риторичне запитання
d
порівняння
6. Антитеза є в реченні:
a
Держави стоять не на династії, а на внутрішній єдності й силі народу.
b
«Душа вночі – як чергова аптека» .
c
Я зупинив таксі, але воно заявило,що не поїде туди, куди мені потрібно.
d
Історія – це святая святих народу, недоторканна для злодійських рук.Антитеза є в реченні
7. Правильним продовженням речення «Постійна рухливість і надмірна жестикуляція промовця є рядок :
a
спонукають до бурхливої полеміки в аудиторії.
b
викликають зацікавленість текстом промови.
c
викликають утому й роздратування слухачів.
d
посилюють значимість промови.
8. Утворіть тропи, добираючи відповідне слово із запропонованих, натискаючи на підкреслений рядок.
1. А вона, як
сну, чарівна...
2. Ніч... а човен - як
птах...
3. О, який же прекрасний ти,
єдиний!
4. Все шукатиму зірку
, Ясну владарку
ночей.
5. Поглянь, уся земля
В
обіймах ночі.
6. Я Ваші очі пам'ятаю, Як
, як спів.
9. Оберіть правильний троп або правильну риторичну фігуру в реченнях серед запропонованих варіантів.
1. Сеньйорито акаціє, добрий вечір.
2. Я забув, що забув був вас.
3. Сеньйорито, колюче щастя, Хто воно за таке любов?
4. У годину суху та вологу Відходились усі мости...
5. Прийшов, побачив, переміг ...
6. Збагни ж, нарешті, сину, цю недолю і заховай глухонімий свій крик.
10. Прочитайте висловлення. Поясніть письмово, як ви його розумієте (3–4 речення).
Промова повинна розцвітати, розгортатися на основі повного знання предмета, коли за нею не стоїть зміст, засвоєний і пізнаний оратором, то словесне її вираження уявляється порожньою й навіть дитячою балаканиною (Цицерон).
Він був дивовижним співаком. Орфей «співав так, що зачаровував навіть диких звірів, а дерева і скелі підступали ближче послухати той спів». Замовкали тоді галасливі птахи, вщухали буйні вітри, морські хвилі лагідно лягали на берег. І вся природа завмирала, слухаючи божественного співця. Музика і спів Орфея до аргонавтам здолати труднощі їхнього походу за золотим руном.
Чіпка (Нечипір) Вареник — головний герой твору;
Іван Вареник (Остап Хрущ, Притика) — батько Чіпки;
Мотря Жуківна — мати Чіпки;
Баба Оришка — бабуся Чіпки;
Дід Улас — пастух, у якого Чіпка працював підпасичем;
Грицько Чупруненко — Чіпчин друг дитинства;
Христя — дружина Грицька;
Галя Ґудзь — кохана Чіпки;
Максим Ґудзь — колишній москаль, батько Галі;
Явдоха Ґудзь — мати Галі;
Лушня, Матня та Пацюк — Чіпчині товариші по розбоям;
Пани Польські — генеральська сім’я, що володіла Пісками за часів кріпацтва.
Перша частина
У центрі повісті – Чіпкa Вареник, що живе у селі Піски. З самого дитинства хлопець не знав щастя, як і його мати, Мотря Жуківна. Замолоду вона була бідною і негарною дівчиною, жила сама з матір’ю поки не вийшла заміж за Остапа Хруща – новоприбулого у їх село чоловіка середніх літ, що назвався небожем покійного односельця Карпа Окуня. Він казав, що повернувся із Донщин у рідні краї. Спочатку все було добре, вони жили тихо, працювали, але Остап все сумнішав і весною пішов на заробітки на Дін. Скоро їм прийшла звістка, що насправді прізвище Остапа — Притика і в нього є жінка і троє дітей, яких він покинув. Потім дізнались, що його звати не Хрущ і не Притика, а Іван Вареник і він колишній кріпак пана Польського, власника Пісків. Через деякий час Остапа провели через усе село в кайданах і віддали в солдати.
Мотрі на селі тепер не можна було і очей нікуди показати: вона і не покритка, і не вдова, всі на неї пальцем тикають. Скоро вона народила сина Чіпку. Його на селі теж не приймали, бо він "байстрюк" і "виродок". Хлопець зростав замкнутий і вовчкуватий, не любив матері, яка зривалась на нього, замучена тяжкою працею і злиднями. Лише бабусю Оришку він любив, вона розповідала йому цікаві казки.Коли Чіпці виповнилось 12 років, мати віддала його служити до багатія Бородая. Хлопець не слухався, і хазяїн його побив. Щоб відомстити, Чіпка спробував підпалити хату Бородая, але люди вчасно побачили і загасили, а хлопця вигнали. Тоді Чіпка почав працювати підпасичем у діда Уласа. Діда він полюбив і подружився з іншим хлопчиком-підпасичем, сиротою Грицьком Чупруненком. Одного разу хлопці надрали горобенят і повикручували їм голови, викрикуючи: "А що – жив!", бо Улас розказав їм, що коли Христа розпинали, горобці кричали: "Жив, жив!".
Улас розповів Чіпці про батька. Іван ріс разом з малим пана Польського, якого одного разу вдарив за якусь шкоду. За це його добре побили. Згодом Іван втік на Дін, там одружився і завів дітей, але сумував за рідними краями. Повернувшись під іменем Остапа Хруща, він одружився із Чіпчиною матір’ю. Потім двожон знову повернувся на Дон, де його арештували і віддали в москалі. Чіпка не засуджував батька за його вчинки. Винуватив лише в тому, що той не помстився своїм кривдникам.
Коли чіпці виповнилось 17, кріпакам дали волю, але сказали, що вони мають відпрацювати ще два роки. Для Уласа воля зробила життя тільки тяжчим: тепер йому потрібно було сплачувати десять карбованців податку. Чіпка хотів пасти овець самому, бо діда забрали до панського двору, але громада не прийняла його. Тоді хлопець став за плуг: родич лишив їм трохи землі. Скоро купив овечок, корову, кобилу. В них з матір’ю завелися гроші, життя стало трохи легшим. Одного дня Чіпка зустрів на ниві незнайомку. Вона здалася йому прекрасною, як польова царівна. Хлопець став часто ходити на те поле в надії знову зустріти її. Він дізнався, що її звати Галею і вона дочка багатого хуторянина.
Тим часом Грицько пішов на заробітки в чужі краї і брався за будь-яку роботу, щоб заробити. Тяжка праця дала результат: парубок повернувся в рідне село з грошима і купив собі хату та трохи землі. Грицько загордився і посватався до дочки багатого козака, але той відмовив, бо не хотів бачити зятем колишнього пастуха. Врешті парубок одружився з Христею – бідною сусідньою наймичкою, яка не мала надзвичайної вроди, але запала йому в серце своєю веселістю та моторністю. Вони зажили простим пахарським життям, ніколи не сварились. Матері радили своїм дітям брати з них приклад: і Гриць, і Христя залишились сиротами, а скільки надбали чесною працею. Отак треба на світі жити!