Один хлопчик не дуже любив ходити в школу, і тому вирішив втекти куди-небудь; взяв він хліб одяг і пішов , а батькам він нічого не сказав прийшов він у невідомі краї, і хотів він працювати, але всі люди казали що є лише одне місце де можна працювати. Це якась школа назва якої схожа на ту, що й та з якої він утік. Він прийшов туди, і коли він туди зайшов то він упізнав, що то його школа, але він був недостатньо розумним, щоб там працювати. Тоді хлопцю захотілося повернутися додому, і знову ходити у його рідну школуА мораль цієї байки така: що від школи не втечеш, і від розуму також.
На дітей завжди учитель, та давила, Що в дома, на канікулах, Вони нічого то робити не зхотять. Не довго думали, рішили, Нічого більше дітям не болтать А діти, то не роблять, та не роблять, Матусі всі за голову зхватились. Пройшло все майже 30 років І всі забули ті роки. Нічого більше не робили. Хто вижив-став бомжем, а інших все і не лишилось. І школу згадувати бояться, життя на справі все пішло...
Що в дома, на канікулах,
Вони нічого то робити не зхотять.
Не довго думали, рішили,
Нічого більше дітям не болтать
А діти, то не роблять, та не роблять,
Матусі всі за голову зхватились.
Пройшло все майже 30 років
І всі забули ті роки.
Нічого більше не робили.
Хто вижив-став бомжем, а інших все і не лишилось.
І школу згадувати бояться, життя на справі все пішло...