Треба план до твору покинуте гніздо олександра копиленка, будь ласка
скільки появилося нових квіток! уже відцвіли блакитні проліски, а в кущиках свіжої трави між деревами розцвіли фіолетові фіалки. білі рухливі дзвоники конвалій висять на тоненьких ніжках. пахучі, чудові конвалії. ще багато різних жовтих, рожевих і синіх квітів.
веселий місяць, цей травень! збіглися хлопці на вулиці. куди йти гуляти? василь каже:
- ходімо в ліс гуляти, квіток нарвемо.
микола й собі:
- уже в лісі хороше, і я вчора ящірку бачив. зелена і прудка. втекла в нору. не наздогнав. та я в ліс все одно не піду.
- чому? – спитали діти.
- тому, що василь знає гніздо кропив’янки і не хоче нікому показувати.
закортіло дітям подивитись на гніздо. от цікаво! почали прохати, щоб василь показав пташину хатку.
миколка, яшко і галя кажуть:
- ми тільки одним оком глянемо і не будемо нічого чіпати. подивимося – і зразу назад.
- не можна знищувати гнізд корисних пташок, бо пташки – наші друзі, - відповів василь. – я до гнізда тільки інколи піду, здалека погляну, як мати на яєчках сидить. батько біля неї співає, розважає її, щоб не нудно було сидіти. а потім вона полетить попоїсти на годинку, а він сидить на гнізді, щоб яєчка не захолонули. скоро виведуться пташенятка, і я буду ходити на них дивитись.
- покажи й нам, - прохали діти, василеві товариші.
- я тобі десять разів вистрілити з моєї рогатки, - запропонував яшко.
- а я подарую тобі цю пружину, - сказала галя.
- а я подарую тобі заліза на шаблюку. і буде в тебе і пістоль, і шабля. отоді зіграємо у війну! – промовив миколка.
скільки цікавих речей пропонують василькові! десять разів вистрілити з рогатки! пружина! шаблюка! не витримав василь і сказав:
- ну, давайте зразу всі речі наперед і вистрілити десять разів. потім я вас поведу.
- а не підманиш? – недовірливо спитали діти.
- ні, - сказав василь.
- слово піонера даси?
- слово піонера, що покажу гніздо кропив’янки. тільки підійдемо, подивимося – і назад. згодні?
- згодні!
василь одержав пружину і заліза на шаблюку. пішли в ліс. він дорогою ще вистрілив з рогатки десять разів. а миколка і всі діти заздрили йому…
прийшли діти до рівчака, зарослого низькими кущами. василь пригнувся, принишк. всі зробили те саме. василь показав дітям на один кущик, але ніхто нічого не бачив. пташки-бо вміють так ховати свої гніздечка, що не зразу їх і помітиш. аж ось із кущика вилетіла сіренька, трохи рудувата пташка, і тоді побачили діти малесеньке гніздечко, сховане в густому листі. гніздечко трималося на трьох гілках і ловко було виплетене з тоненьких травинок.
дуже кортіло зазирнути в гніздо, подивитися, які ж там яєчка. діти підійшли ближче. в гнізді лежало п’ятеро малесеньких блакитно-сірих яєчок.
- ой, які маленькі яєчка і гарненькі! – не витримала галя. – я хочу тіль-тіль пальцем погладити одне яєчко.
не встиг василько заборонити їй, як галя вже тихенько опустила палець в гніздо. за нею миколка обережно витягнув одне яєчко і розглядав на руці. воно було тепле, ніжне і майже прозоре.
навколо них літали дві пташки і тривожно, стурбовано пищали, прохали дітей, щоб вони не чіпали гнізда. тому діти, надивившись на гніздо, пішли собі геть. гуляли в лісі, рвали квіти, ловили метеликів.
минуло кілька днів. діти потайки одне від одного кілька разів на день ходили до гнізда кропив’янки, розглядали яєчка і турбували пташок. полохливим пташкам зрештою набридли діти.
боялися пташки, що виведуться пташенята, а василеві друзі заберуть їх. отже, кропив’янки посумували і покинули своє гніздо, хоч як важко було їм робити цю хатку. всю весну будували, а доводиться покидати. покинули своє гніздо пташки і полетіли в інше місце, в густий ліс, де їх не знайдуть діти.
прийшов раз василь до гнізда. дивиться, а воно порожнє. пташок немає коло нього. попробував яєчка, а вони холодні. дуже шкода йому стало пташок. тепер більше ніколи не буде він набридати пташкам і нікому не показуватиме гнізд, навіть за пружину, за шаблюку і за десять пострілів з рогатки.
Людині понад дане велике чудо – уміння говорити. Наше мовлення – це відбиття наших думок, учинків, поглядів, переконань, нашого духовного миру. Без великого дарунка мовлення людина втратила б більшу частину самого себе. За до слова ми можемо відстоювати власну думку, переконувати, сперечатися. За до слів ми можемо повідати іншим людям свої самі потаєні думки. Безцінність людського мовлення відбита в численних мудрих висловленнях, прислів’ях, приказках різних країн і культур. «Живе слово вчить», – говорить антична мудрість. «Ніщо так не підбадьорює людину, як добре слово», – затверджували древні індійці. «Хто не соромиться сказати, той і зробити не постидится», – говориться в абхазькому прислів’ї. Чимало вчених, мислителів, філософів, письменників звеличували значення слова. «Слово – тінь справи», – утвер-ждалдемокрит. «Слово є образ справи», – підтверджував Солок. «Мовлення – тіні вчинків», – погоджувався з ними Б. Грасиан. «Опануй справою, слова найдуться», – вторив Катон. «Слово є вчинок», – підсумовував Л. Н. Толстой. Але чи завжди людина використає слово в благо – собі й іншим? На жаль, життя переконує нас вобратном. Якщо ми звернемося до древніх книг, прочитаємо виречення древніх мудреців, то побачимо, що в старі часи слову приділялася значна роль у житті людини. Жоден поважаючий себе людина не посмітила б сказати необдумане слово, кинути фразу на вітер. Древні люди завжди ретельно продумували все, що вони говорять, – для того, щоб кожне слово досягло мети й зробило саме той вплив, що у нього закладене. А що ж зараз? Ми граємо словами, як повітряними кульками. Ми вимовляємо цілі мовлення, які насправді – лише порожнє коливання повітря. Ми використаємо слова для того, щоб болючіше скривдити, образити, принизити іншої людини. І дуже рідко, на жаль, ми використаємо мовлення для вираження теперішніх почуттів
Твір на тему "Діла добрих оновляться, діла злих загинуть":
Тарас Грирович Шевченко - справжній мудрець, пророк української літератури. У своїх творах він оспівував незалежність, духовну свободу, щирість. Часто у текстах Кобзар звертався до біблійних мотивів. Тарас Григорович такими словами у творі "Давидові псалми" проголошував віру в Божий закон: "Діла добрих оновляться, діла злих загинуть".
Творчість Шевченка надзвичайно широка та різнобічна. Проте єднає її щира любов до рідної землі, українського народу, за щастя якого він молився неустанно. Ми, нащадки Кобзаря, повинні прислухатись до його порад: творити добро, передавати надбання у спадок, розвиватися духовно та постійно рости.