вели́ка вітчизня́на війна́ (рос. великая отечественная война, . great patriotic war) — термін, яким історіографія радянського союзу та низки країн сндокреслюють німецько-радянський збройний конфлікт 1941–1945 років у рамках другої світової війни. був створений радянською пропагандою за зразком російської «вітчизняної війни» з французами 1812 року.
словосполучення «велика вітчизняна війна» використовується у деяких[прояснити] пострадянських країнах. в новітній українській історіографії та закордонній білоруській воно замінюється терміном німецько-радянська війна. поза межами колишнього срср «велика вітчизняна війна» практично не використовується. в країнах її замінює термін — німецько-радянська війна як складова східного фронту (. eastern front); в німецькій історіографії — німецько-радянська війна (нім. deutsch-sowjetischer krieg), російський похід (нім. russlandfeldzug), східний похід (нім. ostfeldzug).
9 квітня 2015 року верховна рада україни в рамках «декомунізаційного пакету законів» ухвалила закон «про увічнення перемоги над нацизмом у другій світовій війні 1939—1945 років»[1], за яким в офіційному документообігу використовуватимуть виключно термін друга світова війна, а термін «велика вітчизняна» більше не використовується.[2]
Київ... Русь... Україна... Ці слова з глибокою шанобою і гордістю промовляє кожний свідомий українець, бо виражають вони духовну близкість до землі своїх батьків, родоводу українського, його славної і водночас трагічної історії. Ось уже понад XV століть височіє на дніпровських схилах золотоверхий Київ, якому випала історична місія стати «матір’ю міст руських», «відіграти важливу роль у формуванні однієї з найбільших держав середньовічної Європи — Київської Русі.
Софія Київська і Золоті ворота княжого міста, Видубецький монастир і Києво-Печерська лавра із залишками Успенського собору, старовинний Поділ і сивочолий Дніпро — все це духовні символи національної історії та культури, без яких не мислиться українська земля і шлях її народу в майбутнє.
Оглядаючи з висот київських пагорбів далекі простори поза Дніпром, дослуховуючись голосу віків, мимоволі замислюєшся: звідки ми пішли і чиї ми діти? Хто жив на наших землях кілька тисячоліть тому, і якою мовою спілкувалися наші предки? Хто були оті будівничі міст, храмів,
Пам’яток зодчества, що впродовж багатьох століть чарують нащадків своєю довершеністю й красою?.. Таких ще вповні не з’ясованих питань постає чимало, та відповідь на окремі з них ми можемо дати, адже нещодавно ознайомилися з творами, автори яких намагалися збагнути долю нашого багатостраждального народу, зриміше і відчутніше уявити картини минувщини. Зі сторінок оповідань і віршів дихає старовина, постає життя наших предків, миготять у стрімкому бігу коні, схрещуються списи, дзвенять шаблі... Без минулого немає майбутнього. У захоплюючу мандрівку по шляхах історії вирушимо ми на сьогоднішньому уроці, спробуємо перевірити ваше розуміння прочитаних творів усної народної творчості, історичної поеми О. Олеся.
вели́ка вітчизня́на війна́ (рос. великая отечественная война, . great patriotic war) — термін, яким історіографія радянського союзу та низки країн сндокреслюють німецько-радянський збройний конфлікт 1941–1945 років у рамках другої світової війни. був створений радянською пропагандою за зразком російської «вітчизняної війни» з французами 1812 року.
словосполучення «велика вітчизняна війна» використовується у деяких[прояснити] пострадянських країнах. в новітній українській історіографії та закордонній білоруській воно замінюється терміном німецько-радянська війна. поза межами колишнього срср «велика вітчизняна війна» практично не використовується. в країнах її замінює термін — німецько-радянська війна як складова східного фронту (. eastern front); в німецькій історіографії — німецько-радянська війна (нім. deutsch-sowjetischer krieg), російський похід (нім. russlandfeldzug), східний похід (нім. ostfeldzug).
9 квітня 2015 року верховна рада україни в рамках «декомунізаційного пакету законів» ухвалила закон «про увічнення перемоги над нацизмом у другій світовій війні 1939—1945 років»[1], за яким в офіційному документообігу використовуватимуть виключно термін друга світова війна, а термін «велика вітчизняна» більше не використовується.[2]
Київ... Русь... Україна... Ці слова з глибокою шанобою і гордістю промовляє кожний свідомий українець, бо виражають вони духовну близкість до землі своїх батьків, родоводу українського, його славної і водночас трагічної історії. Ось уже понад XV століть височіє на дніпровських схилах золотоверхий Київ, якому випала історична місія стати «матір’ю міст руських», «відіграти важливу роль у формуванні однієї з найбільших держав середньовічної Європи — Київської Русі.
Софія Київська і Золоті ворота княжого міста, Видубецький монастир і Києво-Печерська лавра із залишками Успенського собору, старовинний Поділ і сивочолий Дніпро — все це духовні символи національної історії та культури, без яких не мислиться українська земля і шлях її народу в майбутнє.
Оглядаючи з висот київських пагорбів далекі простори поза Дніпром, дослуховуючись голосу віків, мимоволі замислюєшся: звідки ми пішли і чиї ми діти? Хто жив на наших землях кілька тисячоліть тому, і якою мовою спілкувалися наші предки? Хто були оті будівничі міст, храмів,
Пам’яток зодчества, що впродовж багатьох століть чарують нащадків своєю довершеністю й красою?.. Таких ще вповні не з’ясованих питань постає чимало, та відповідь на окремі з них ми можемо дати, адже нещодавно ознайомилися з творами, автори яких намагалися збагнути долю нашого багатостраждального народу, зриміше і відчутніше уявити картини минувщини. Зі сторінок оповідань і віршів дихає старовина, постає життя наших предків, миготять у стрімкому бігу коні, схрещуються списи, дзвенять шаблі... Без минулого немає майбутнього. У захоплюючу мандрівку по шляхах історії вирушимо ми на сьогоднішньому уроці, спробуємо перевірити ваше розуміння прочитаних творів усної народної творчості, історичної поеми О. Олеся.