Те, що побут гуцулів сильно відрізняється від, скажімо, побуту слобожанців, безперечно пов'язано із гірською природою. їх життя залежало не стільки від врожаю, скільки від худоби. Високо в горах розташовані полонини, на які усі околишні села зганяли свою худобу чабанам. Найбільшими ворогами для людей були ведмідь та вовки, які могли напасти на овець і роздерти їх. Для гуцула смерть маржинки, як на їхньому діалекті називалась худоба, була страшнішою від смерті близької людини.
Життя гуцулів проходило у горах поруч із худобою, і всі їх легенди були пов'язані з нею. Наприклад, Івась ще з дитинства знав, що у лісах повно лісовиків, які пасуть свою маржинку. Самому йому довелося побачити щезника, що сидів на камені і дув у флояру свою улюблену пісеньку "Нема моїх кіз..." Блукаючи по горах, він зустрів нявку. Вона обернулася Марічкою і заманювала його до провалля. У переказах говорилося про те, що нявки тільки спереду схожі на людей, а ззаду видно тільки їх нутрощі, тому Іван намагався "йти так, щоб не лишитись позаду і не побачить, що у Марічки замість одежі, замість спини...". Іван добре знав, що перед ним не Марічка, а нявка, але йому було добре з нею, він знову ставав щасливим, як багато років назад. Його любов до Марічки була така велика, що він рятує її від чугайстра, який роздирав нявок на шматки. Умліваючи від утоми, Івась танцював з ним, щоб відвернути його увагу від нявки. Йдучи на її крик, він зірвався у провалля. Цю оповідь можна сприймати, як фантастичну, але, мені здається, що це — просто видіння, викликане великим стражданням і болем. Гуцули не вірили у нечисту силу, знали, що вона насправді існує. Це було так же природно, як існування ведмідя-"вуйка".
Вірили гуцули і у те, що нечиста сила є й у селах. Такими, наприклад, вважалися сусіди Палагни та Івана. Хима перекидалася ввечері на білого пса та металася по сусідських загородах, шкодячи худобі. Це через неї, була впевнена Палагна, худла руда корова давала менше подою. Сусід Юра прирівнювався ними до Бога, бо тримав у своїх руках усі сили земні й небесні. Палагна сама бачила, як одного разу він зупинив хмару, повернув її в інший бік від полів.
Цікаво зображений у творі обряд похорону, у якому відбилися елементи християнські і язичницькі. Сумні позіхання і голосіння Палагни, що сприймалися не стільки як вираження реального горя, а як справжній твір мистецтва, змінюються на танці, пісні, сміх, залицяння.
ответ:Гроші... Для когось вони відіграють важливу роль, хтось має скромні грошові потреби, але, звичайно, без грошей обійтись неможливо.
Любов до грошей — ось що об'єднує персонажів п'єси Карпенка-Карого "Сто тисяч". Герасим Калитка, сільський багатій, прагне на всьому заробити і наскладати якомога більше грошенят. Він жорстоко експлуатує наймитів, шкодує для них шматка хліба і поступово втрачає ознаки нормальної людини.
Мріє про гроші і кум Герасима Савка. Він гадає, що "без душі, мабуть, легше, як без грошей", тому навіть готовий продати душу чорту, аби розбагатіти. Куми стають компаньйонами у придбанні фальшивих грошей, бо Калитка сам боїться йти на махінації. Зв'язавшись із кумом, Калитка бачить страшні сни: "Снилось, що кум гроші однімав". А коли компаньйонам приходить час ділити гроші, в руках у Савки з'являється ніж, бо Герасим намагається обдурити його.
Прагне до збагачення і копач Бонавентура. Цілими днями він тільки й займається тим, що копає землю, сподіваючись знайти скарб. Невідомий теж прагне отримати якомога більше грошей, хитро обдурюючи зажерливих багатіїв. Калитці подобається пропозиція Невідомого щодо придбання фальшивих грошей, він робить висновок: "Єврей — то діло, а Копач — морока!" Хитрий селянин намагається надурити єврея, але шахрай виявився хитрішим, підсунувши Калитці чистий папір.
Карпенко-Карий у своїй комедії яскраво показав нам, наскільки згубним для людей може бути вплив грошей. Він висміяв і засудив пороки суспільного життя й хиби в характерах людей, які полюбляють тільки гроші й заради них готові піти на будь-який злочин.
Те, що побут гуцулів сильно відрізняється від, скажімо, побуту слобожанців, безперечно пов'язано із гірською природою. їх життя залежало не стільки від врожаю, скільки від худоби. Високо в горах розташовані полонини, на які усі околишні села зганяли свою худобу чабанам. Найбільшими ворогами для людей були ведмідь та вовки, які могли напасти на овець і роздерти їх. Для гуцула смерть маржинки, як на їхньому діалекті називалась худоба, була страшнішою від смерті близької людини.
Життя гуцулів проходило у горах поруч із худобою, і всі їх легенди були пов'язані з нею. Наприклад, Івась ще з дитинства знав, що у лісах повно лісовиків, які пасуть свою маржинку. Самому йому довелося побачити щезника, що сидів на камені і дув у флояру свою улюблену пісеньку "Нема моїх кіз..." Блукаючи по горах, він зустрів нявку. Вона обернулася Марічкою і заманювала його до провалля. У переказах говорилося про те, що нявки тільки спереду схожі на людей, а ззаду видно тільки їх нутрощі, тому Іван намагався "йти так, щоб не лишитись позаду і не побачить, що у Марічки замість одежі, замість спини...". Іван добре знав, що перед ним не Марічка, а нявка, але йому було добре з нею, він знову ставав щасливим, як багато років назад. Його любов до Марічки була така велика, що він рятує її від чугайстра, який роздирав нявок на шматки. Умліваючи від утоми, Івась танцював з ним, щоб відвернути його увагу від нявки. Йдучи на її крик, він зірвався у провалля. Цю оповідь можна сприймати, як фантастичну, але, мені здається, що це — просто видіння, викликане великим стражданням і болем. Гуцули не вірили у нечисту силу, знали, що вона насправді існує. Це було так же природно, як існування ведмідя-"вуйка".
Вірили гуцули і у те, що нечиста сила є й у селах. Такими, наприклад, вважалися сусіди Палагни та Івана. Хима перекидалася ввечері на білого пса та металася по сусідських загородах, шкодячи худобі. Це через неї, була впевнена Палагна, худла руда корова давала менше подою. Сусід Юра прирівнювався ними до Бога, бо тримав у своїх руках усі сили земні й небесні. Палагна сама бачила, як одного разу він зупинив хмару, повернув її в інший бік від полів.
Цікаво зображений у творі обряд похорону, у якому відбилися елементи християнські і язичницькі. Сумні позіхання і голосіння Палагни, що сприймалися не стільки як вираження реального горя, а як справжній твір мистецтва, змінюються на танці, пісні, сміх, залицяння.
Объяснение:
ответ:Гроші... Для когось вони відіграють важливу роль, хтось має скромні грошові потреби, але, звичайно, без грошей обійтись неможливо.
Любов до грошей — ось що об'єднує персонажів п'єси Карпенка-Карого "Сто тисяч". Герасим Калитка, сільський багатій, прагне на всьому заробити і наскладати якомога більше грошенят. Він жорстоко експлуатує наймитів, шкодує для них шматка хліба і поступово втрачає ознаки нормальної людини.
Мріє про гроші і кум Герасима Савка. Він гадає, що "без душі, мабуть, легше, як без грошей", тому навіть готовий продати душу чорту, аби розбагатіти. Куми стають компаньйонами у придбанні фальшивих грошей, бо Калитка сам боїться йти на махінації. Зв'язавшись із кумом, Калитка бачить страшні сни: "Снилось, що кум гроші однімав". А коли компаньйонам приходить час ділити гроші, в руках у Савки з'являється ніж, бо Герасим намагається обдурити його.
Прагне до збагачення і копач Бонавентура. Цілими днями він тільки й займається тим, що копає землю, сподіваючись знайти скарб. Невідомий теж прагне отримати якомога більше грошей, хитро обдурюючи зажерливих багатіїв. Калитці подобається пропозиція Невідомого щодо придбання фальшивих грошей, він робить висновок: "Єврей — то діло, а Копач — морока!" Хитрий селянин намагається надурити єврея, але шахрай виявився хитрішим, підсунувши Калитці чистий папір.
Карпенко-Карий у своїй комедії яскраво показав нам, наскільки згубним для людей може бути вплив грошей. Він висміяв і засудив пороки суспільного життя й хиби в характерах людей, які полюбляють тільки гроші й заради них готові піти на будь-який злочин.
Объяснение: удачи бро