Раніше мені було невідомо, що існує такий пісенний жанр, як коломийка. Навіть це слово було для мене новим. Про ці твори я довідався на уроці української літератури, а потім знайшов записи коломийок в Інтернеті й послухав цілу низку коломийок. Виявилося, що цей пісенний жанр збагачується й сьогодні. А до коломийок не байдужі й відомі українські виконавці, наприклад, співачка Руслана, гурт "Мандри" та інші.
Отже, коломийки — це коротенькі дворядкові пісеньки, що можуть виступати як приспівки до танцю або існувати незалежно від нього. Часто вони об'єднуються у в'язанки, які часто не мають сталого змісту: "Ой співанки-коломийки, в'язанку з них в'яжу, як попросять заспівати, я ся не відкажу". Дуже здивувало мене те, що коломийки виникли дуже давно: перші відомі нам записи належать до XVII сторіччя, але є документальні свідчення про їхнє існування ще в давніші часи! Назва вказує на місце виникнення: місто Коломия Івано-Франківської області. Певну спільність із коломийками мають пісеньки, які поєднують спів із танцем у колі, — сербські "коло", чеські "до колочка", болгарський "хоро".
Ось уже пішов шостий рік, як ви навчаєтеся в школі. Згадайте, скільки книжок прочитано вами — малих і великих, навчальних і художніх... Ваша копітка праця не марна, адже те, що ви знали в 1 класі, важко порівняти з тим, що знаєте сьогодні. Неабияку роль у вашому духовному збагаченні відіграє художня книжка. Усі ваші знання — передусім із книжок! Ваші вчителі й батьки стали мудрими саме завдяки навчанню й книжкам. Як же все починалося?
Першим українським книгам майже тисяча років! Що це за книги? Хто їх написав? До сьогодні їх дійшло небагато, а точніше — зовсім мало. Це — «Руська правда», «Ізборники» Святослава, «Повість минулих літ»Нестора Літописця, «Слово про Ігорів похід» невідомого автора, «Слово про закон і благодать» митрополита Іларіона та ін. Давню історію нашого краю ми знаємо передусім завдяки «Повісті минулих літ».
В XI ст. при церкві святої Софії Київської Ярослав Мудрий організував освітній центр, де було створено першу в Київській Русі бібліотеку, у якій велася й велика перекладацька робота. Тут із грецької на старослов'янські мову, зрозумілу всім освіченим людям, перекладали книги не тільки церковного, а й світського змісту. Ярослав любив читати церковні книги та проводити благочестиві бесіди зі священиками й ченцями. За любов до знань і розсудливе управління державою Ярослава прозвали в народі Мудрим. На жаль, славетна бібліотека Ярослава Мудрого загубилась у віках і до сьогодні не знайдена.
Що це за старослов’янська мова, якою перекладали книги? Її ще називають церковно-слов’янською, або староболгарською. Річ у тім, що в X ст., коли було хрещено Русь, русичі ще не мали своєї богослужебної літератури. Святе Письмо треба було перекладати з грецької, аби його розуміли й хрещені русичі. Для перекладу було запозичено абетку в болгар. Її створили брати Кирило й Мефодій, які жили в Болгарії в IX ст. Тому старослов'янські мову називають староболгарською, а церковнослов’янську називають так тому, що нею послуговувалися передусім у церковній літературі.
Раніше мені було невідомо, що існує такий пісенний жанр, як коломийка. Навіть це слово було для мене новим. Про ці твори я довідався на уроці української літератури, а потім знайшов записи коломийок в Інтернеті й послухав цілу низку коломийок. Виявилося, що цей пісенний жанр збагачується й сьогодні. А до коломийок не байдужі й відомі українські виконавці, наприклад, співачка Руслана, гурт "Мандри" та інші.
Отже, коломийки — це коротенькі дворядкові пісеньки, що можуть виступати як приспівки до танцю або існувати незалежно від нього. Часто вони об'єднуються у в'язанки, які часто не мають сталого змісту: "Ой співанки-коломийки, в'язанку з них в'яжу, як попросять заспівати, я ся не відкажу". Дуже здивувало мене те, що коломийки виникли дуже давно: перші відомі нам записи належать до XVII сторіччя, але є документальні свідчення про їхнє існування ще в давніші часи! Назва вказує на місце виникнення: місто Коломия Івано-Франківської області. Певну спільність із коломийками мають пісеньки, які поєднують спів із танцем у колі, — сербські "коло", чеські "до колочка", болгарський "хоро".
Объяснение:
Ось уже пішов шостий рік, як ви навчаєтеся в школі. Згадайте, скільки книжок прочитано вами — малих і великих, навчальних і художніх... Ваша копітка праця не марна, адже те, що ви знали в 1 класі, важко порівняти з тим, що знаєте сьогодні. Неабияку роль у вашому духовному збагаченні відіграє художня книжка. Усі ваші знання — передусім із книжок! Ваші вчителі й батьки стали мудрими саме завдяки навчанню й книжкам. Як же все починалося?
Першим українським книгам майже тисяча років! Що це за книги? Хто їх написав? До сьогодні їх дійшло небагато, а точніше — зовсім мало. Це — «Руська правда», «Ізборники» Святослава, «Повість минулих літ»Нестора Літописця, «Слово про Ігорів похід» невідомого автора, «Слово про закон і благодать» митрополита Іларіона та ін. Давню історію нашого краю ми знаємо передусім завдяки «Повісті минулих літ».
В XI ст. при церкві святої Софії Київської Ярослав Мудрий організував освітній центр, де було створено першу в Київській Русі бібліотеку, у якій велася й велика перекладацька робота. Тут із грецької на старослов'янські мову, зрозумілу всім освіченим людям, перекладали книги не тільки церковного, а й світського змісту. Ярослав любив читати церковні книги та проводити благочестиві бесіди зі священиками й ченцями. За любов до знань і розсудливе управління державою Ярослава прозвали в народі Мудрим. На жаль, славетна бібліотека Ярослава Мудрого загубилась у віках і до сьогодні не знайдена.
Що це за старослов’янська мова, якою перекладали книги? Її ще називають церковно-слов’янською, або староболгарською. Річ у тім, що в X ст., коли було хрещено Русь, русичі ще не мали своєї богослужебної літератури. Святе Письмо треба було перекладати з грецької, аби його розуміли й хрещені русичі. Для перекладу було запозичено абетку в болгар. Її створили брати Кирило й Мефодій, які жили в Болгарії в IX ст. Тому старослов'янські мову називають староболгарською, а церковнослов’янську називають так тому, що нею послуговувалися передусім у церковній літературі.