Дух непокори i свободи живе в серцi тiльки тiєï людини, яка усвiдомила себе сином рiдноï землi, рiдного краю. i це найсвятiше почування "живить надiю, певну вiру в iдеали". про це святе почуття людини i йдеться в одному з найпатрiотичнiших творiв - поемi миколи вороного "євшан-зiлля".в основу сюжету покладено легенду з лiтопису. сина половецького хана князь володимир узяв у полон маленьким хлопчиком. зростала дитина у багатствi, маючи усе, бо князь: оточив його почотом i розкошами догiдно - i жилось тому хлоп'ятi i безпечно, i вигiдно.сите i безтурботне життя на чужинi поступово стирало у пам'ятi рiдних людей, степ, звичаï, i ханський син забув мову батькiв, почав "край чужий, чужi звичаï як за рiднi уважати". зачерствiло його серце, переродилася душа. не вражає юнака пiсня посланця: там, де пустка замiсть серця, порятунку вже не i все ж пахощi гiркого полину примусили серце забитися швидше, вони прокинутися найсвятiшому почуттю - любовi до рiдного краю. "рiдний степ - широкий, вiльний" "раптом став перед очима, з ним i батенько нещасний". i вже нiщо не могло зупинити юнака: нi розкiшне життя, нi багатства, нi почестi. вiн зрозумiв, що найдорожче для людини - ïï рiдна земля i воля в рiднiм краю: краще в рiднiм краï милiм полягти кiстьми, сконати, нiж в землi чужiй, ворожiй в славi й шанi пробувати! проблема, порушена в поемi, залишається актуальною i сьогоднi, бо розкидала доля украïнцiв по рiзних куточках земноï кулi. блукають вони у пошуках щастя, не розумiючи, що знайти його можна тiльки на рiднiй землi: де ж того євшану взяти,того зiлля-привороту,що на певний шлях направить, - шлях у край свiй повороту? !
Найкраще про відомого українського письменника григора тютюнника колись сказав його колега по перу борис олійник: : «чесний до прямолінійності, принциповий до жорстокості, від чого сам не раз потерпав. але то все григорів характер, вироблений, зредагований і затверджений життям. безмежно талановитий, він умів словесно, експромтом накидати таку виразну життєву картину, що тільки записуй – і до друку. а працював неквапом, інколи – важко, нещадно правлячи себе, до літератури ставився з священною шанобою, з цнотливою ніжністю, як до матері…».твори григора тютюнника являють собою яскраві замальовки з життя, які сповнені гостротою і яскравою образністю. скоріш за все, жанр оповідання письменник обрав тому, що ці коротенькі за формою твори дуже схожі на поезії. в них, як і в віршах, виважене кожне слово і немає нічого зайвого. в оповіданнях, як і в поезіях, все встановлено на свої місця, і це до кінця твору зберігає певний ритм. саме цей жанр найбільш відповідав і характеру г. тютюнника, який усе життя був вимогливим не тільки до інших, а в першу чергу – до себе, постійно підтримував інтенсивність думки і самодисципліну, завжди був зосередженим та зібраним. мабуть, саме завдяки цьому в коротких новелах письменнику вдавалося повно і багатогранно розкривати внутрішній світ їх героїв.
