Сон (На панщині пшеницю жала) — вірш Тараса Григоровича Шевченка, написаний у Петербурзі, після його повернення з заслання Вірш «Сон (На панщині пшеницю жала)» — останній запис у його Щоденнику. Дата написання вірша визначена: 13 липня 1858 року, у відповідності з датою появи вірша у Щоденнику. Вірш був вписаний Шевченком у Щоденник наступного дня після того, як автограф Щоденника був подарований М. Лазаревському. Передостанній запис у Щоденнику зроблений в травні 1858 року, за майже два місяці до останнього. Таким чином можна припустити, що вірш «Сон (На панщині пшеницю жала)» міг бути написаним раніше, а 13 липня 1858 року тільки був вписаний в Щоденник. Літературознавці припускають, що цей вірш подобався поетові і він дарував його друзям і знайомим — адже, крім автографа в Щоденнику, збереглося ще чотири інші: на звороті офорта якого Шевченко подарував Ф. Черненкові, в «Більшій книжці», в листі до М. В. Максимовича 22 листопада 1858 року та окремий автограф з датою 8 лютого 1859 року. Всі автографи мають деякі відміни. В першому автографі вірша (в "Щоденнику) після слів «Ще копу дожинать пішла» були рядки: «Останню, може; бог то й сон твій справдиться». В першодруку та в інших редакціях (крім «Більшої книжки», де ці слова дописані іншою рукою) їх нема. Надруковано вірш Сон (На панщині пшеницю жала) вперше в журналі «Русская Беседа» (1859, № 3) з присвятою Марку Вовчку.
Я причаївся з арбалетом на даху будинку гав за об'єктом через хромований оптичний приціл. Жирний сусідський гусак - як зазвичай вранці - вийшов з гусятника гав останній в його житті світанок. Підійшовши до корита на вулиці, він напився води і заплескав крилами. Але радіти йому залишалося недовго. Стріла блискавично пронизала його наскрізь жирну тушку і він впав. Мій мисливського пес побіг за ним і приніс в гострих зубах. З тих пір, як я переїхав в село - я тільки й робив, що потихеньку відстрілював всіх гусей з арбалета. По-перше, цікаво пополювати, по-друге, кожен день - у мене до обіду - гусяча печінка, запечена в духовці. В третіх - це своєрідна помста сусідам, за те що вони потихеньку перетягнули до себе у двір мої цеглу та пісок, які були біля моєї хвіртки, а потім один збудував собі грубку з них, а інший - літню кухню. Вийшла моя дружина і зраділа, що сьогодні я вдало полював. Я поцілував її і ми довго обіймалися з нею в кущах бузку. Її напівоголене тіло було чудово в променях світанку. Я зробив кілька фотознімків на пам'ять. Вона заходилася патрати тушку гусака, а я закурив сигару і почав переглядати ранкові газети. Мені попалася цікава замітка - у ній розповідалося, як один із жителів села почав прибирати у своєму свинарнику, і розкопувати деталі мотоцикла. Так він прибирав і чим далі - знаходив все більше запчастин. Врешті-решт він розкопав повністю розібраний їм батьком колись ІЖ, який він не зміг зібрати. Вичистив всі деталі, змастив машинним маслом, протер, зібрав і тепер їздить як ні в чому не бувало
З тих пір, як я переїхав в село - я тільки й робив, що потихеньку відстрілював всіх гусей з арбалета. По-перше, цікаво пополювати, по-друге, кожен день - у мене до обіду - гусяча печінка, запечена в духовці. В третіх - це своєрідна помста сусідам, за те що вони потихеньку перетягнули до себе у двір мої цеглу та пісок, які були біля моєї хвіртки, а потім один збудував собі грубку з них, а інший - літню кухню.
Вийшла моя дружина і зраділа, що сьогодні я вдало полював. Я поцілував її і ми довго обіймалися з нею в кущах бузку. Її напівоголене тіло було чудово в променях світанку. Я зробив кілька фотознімків на пам'ять.
Вона заходилася патрати тушку гусака, а я закурив сигару і почав переглядати ранкові газети.
Мені попалася цікава замітка - у ній розповідалося, як один із жителів села почав прибирати у своєму свинарнику, і розкопувати деталі мотоцикла. Так він прибирав і чим далі - знаходив все більше запчастин. Врешті-решт він розкопав повністю розібраний їм батьком колись ІЖ, який він не зміг зібрати. Вичистив всі деталі, змастив машинним маслом, протер, зібрав і тепер їздить як ні в чому не бувало