Духовний шлях Тараса Шевченка є класичним прикладом нелегкого шляху православного християнина, який шукає в умовах соціальної несправедливості Правду Божу та волю до існування, взірцем пошуку духовного шляху всебічного пізнання людського буття та прагнення народу до самобутності. З одного боку, життя Шевченка визначене його пристрасним, безкомпромісним, суперечливим характером, сповненим «непорушної хохлацької впертості»З другого боку, життєвий шлях поета став школою вчителя моралі, вчителя життя та національної самосвідомості.
І це не випадково, бо лише через подолання людського страждання, суперечностей життя, надивившись на «похмуру декорацію та бездушних, грубих лицедіїв» та її «мерзенних уславлювачів», як писав Шевченко, — можна наблизитися до Істини.
Літературна спадщина Шевченка в сучасній науці досить ґрунтовно вивчається світськими дослідниками. Питання ж релігійної етики, соціальної думки, підняті мислителем, все ще вимагають серйозного богословського дослідження та певного церковного осмислення. Питання про місце соціальної етики в літературній спадщині Шевченка стоїть сьогодні досить гостро не лише у філософії, а й у політичній теології. Цим стурбовані не лише професійні філологи, літературознавці, педагоги, а й взагалі всі, хто цікавиться спадком українського генія.
Шевченко, порушуючи численні проблеми соціального устрою суспільства, вказує на велич Бога у світобудові, на місце людини в світі, Батьківщини в долі особистості, формуючи цим певні засади етичної самосвідомості людської особистості.
«причи́нна» — романтична тараса шевченка, написана орієнтовно в 1837 році в петербурзі, один з ранніх творів поета.
датується орієнтовно на підставі свідчень шевченка в автобіографії (де він називає «причинну» серед ранніх своїх творів) та на допиті в iii відділі у справі кирило-мефодіївського братства 21 квітня 1847 року (під час якого поет зазначив, що почав писати вірші 1837), а також на підставі повідомлення євгена гребінки в листі догригорія квітки-основ'яненка від 18 листопада 1838 року про передачу шевченком творів для публікації в альманасі «ластівка».
автограф невідомий. найраніший повний текст, що дійшов до сьогодні, — першодрук в альманасі «ластівка».
«причинна» — один із ранніх творів шевченка, написаний ще до його викупу з кріпацтва. в автобіографії поет зазначив, що перші вірші складалися ним у петербурзі влітньому саду і що з численних ранніх своїх спроб він згодом опублікував тільки «причинна»:
«у цьому саду і в той же час почав він[1]робити етюди у віршованому мистецтві; з багаточисельних спроб він згодом надрукував лише одну «причинна»[2].
як свідчить запис аполлона мокрицького у щоденнику, 31 березня 1837 року він показував вірш шевченка карлу брюллову та віктору григоровичу:
«показав його вірш, яким брюллов був надзвичайно задоволений, і, побачивши з оного думки і почуття молодої людини, зважився витягати його з кріпосного стану»[5].
Объяснение:
Духовний шлях Тараса Шевченка є класичним прикладом нелегкого шляху православного християнина, який шукає в умовах соціальної несправедливості Правду Божу та волю до існування, взірцем пошуку духовного шляху всебічного пізнання людського буття та прагнення народу до самобутності. З одного боку, життя Шевченка визначене його пристрасним, безкомпромісним, суперечливим характером, сповненим «непорушної хохлацької впертості»З другого боку, життєвий шлях поета став школою вчителя моралі, вчителя життя та національної самосвідомості.
І це не випадково, бо лише через подолання людського страждання, суперечностей життя, надивившись на «похмуру декорацію та бездушних, грубих лицедіїв» та її «мерзенних уславлювачів», як писав Шевченко, — можна наблизитися до Істини.
Літературна спадщина Шевченка в сучасній науці досить ґрунтовно вивчається світськими дослідниками. Питання ж релігійної етики, соціальної думки, підняті мислителем, все ще вимагають серйозного богословського дослідження та певного церковного осмислення. Питання про місце соціальної етики в літературній спадщині Шевченка стоїть сьогодні досить гостро не лише у філософії, а й у політичній теології. Цим стурбовані не лише професійні філологи, літературознавці, педагоги, а й взагалі всі, хто цікавиться спадком українського генія.
Шевченко, порушуючи численні проблеми соціального устрою суспільства, вказує на велич Бога у світобудові, на місце людини в світі, Батьківщини в долі особистості, формуючи цим певні засади етичної самосвідомості людської особистості.
«причи́нна» — романтична тараса шевченка, написана орієнтовно в 1837 році в петербурзі, один з ранніх творів поета.
датується орієнтовно на підставі свідчень шевченка в автобіографії (де він називає «причинну» серед ранніх своїх творів) та на допиті в iii відділі у справі кирило-мефодіївського братства 21 квітня 1847 року (під час якого поет зазначив, що почав писати вірші 1837), а також на підставі повідомлення євгена гребінки в листі догригорія квітки-основ'яненка від 18 листопада 1838 року про передачу шевченком творів для публікації в альманасі «ластівка».
автограф невідомий. найраніший повний текст, що дійшов до сьогодні, — першодрук в альманасі «ластівка».
«причинна» — один із ранніх творів шевченка, написаний ще до його викупу з кріпацтва. в автобіографії поет зазначив, що перші вірші складалися ним у петербурзі влітньому саду і що з численних ранніх своїх спроб він згодом опублікував тільки «причинна»:
«у цьому саду і в той же час почав він[1]робити етюди у віршованому мистецтві; з багаточисельних спроб він згодом надрукував лише одну «причинна»[2].як свідчить запис аполлона мокрицького у щоденнику, 31 березня 1837 року він показував вірш шевченка карлу брюллову та віктору григоровичу:
«показав його вірш, яким брюллов був надзвичайно задоволений, і, побачивши з оного думки і почуття молодої людини, зважився витягати його з кріпосного стану»[5].