Володимир Сосюра – поет, якому не треба було бити себе у груди і запевняти у любові до батьківщини. У кожному вірші, написаний він про кохання чи про природу, бринить ця любов. Рідна Донеччина постає перед нами то «холодними травами, де дерева шумлять і плачуть за Дінцем» , то вогнями станцій, силуетами домен, синім степовим небом. Поет згадує «п'янкий солодкий дух акацій», рідне село, в якому вже не зустрінуть його ні мати, ні сестри, ні старий собака. Батьківщина для Сосюри складається з отаких, на перший погляд, дрібниць, як спогади про шахти й цегельні заводи, куди йшли на зміну хлопці з сусідньої вулиці, з червоної шипшини по осені, «дзвіна гітари у місячні ночі» ... Усе це життя, усе воно пройшло тут, на «малій батьківщині». Старий учитель зустрічає поета («Знов село»), палять вони удвох цигарки, згадуючи, як колись малий Володя курив потайки в час перерви. Школярі вітають Сосюру, цитують «Червону зиму» , дорікають – «Чом це ти одягнувся буржуєм?» . Кожний дім у селі – це люди, серед яких виріс поет, яких не забув. Багатьох уже нема: «О любий Холоденко, далекий брате мій, зарубаний в бою!». Багато що змінилося, і поет уже не у свитині, не в піджаці, а у шляпі й пальто. А душа та ж сама. Побувавши у рідних місцях, він розуміє, що не заповнив «анкету життя», що треба
Працювать, працювать безумовно!
Кожній хвилі нема ж вороття!
Так, від «малої батьківщини» через працю і думку зір поета звертається до великої Батьківщини, знов осмислюючи, що таке патріотизм, яке місце він посідає в душі, що робить людину патріотом. У поезії «Любіть Україну» Сосюра із властивою тільки йому схвильованою емоціональністю звертається до всіх співвітчизників, наче хоче передати найважливіший висновок, який зробив у житті. Любов до Батьківщини з великої літери повинна бути свідомою і водночас природною:
Любіть Україну, як сонце, любіть,
Як вітер, і трави, і води...
Україна – «неопалима купина», що палає у віках, не згораючи, краса її «вічно жива і нова», а мова –солов'їна. Сосюра закликає й благає, у його інтонаціях немає «категоричного імперативу», він звертається до читача як до друга, щоб сказати йому дуже важливе: без любові до України не можна буде любити інші народи, коханий відвернеться від дівчини, якщо вона «не любить Вкраїну» .
Сосюра не раз замислювався над плинністю людського життя. Він знав, що колись ляже в землю, як насіння, а нові покоління зростатимуть. Але в поезії «Любіть Україну» він знаходить відповідь на питання – а що потім? Відповідь проста:
Любіть у коханні, в труді, у бою,
Як пісню, що лине зорею...
Всім серцем любіть Україну свою, –
І вічні ми будемо з нею!
Вибач якщо багато можешь вирезать если что то лишнее
ответ:Вірш В. Сосюри "Любіть Україну" — гімн рідному краю
Українська література щедра на таланти, на щирих і задушевних поетів. Серед них був і Володимир Сосюра, який любив рідну землю і народ, оспівував їх у своїх творах і залишив нам у спадок свій солов'їний голос. Але він не просто любив Україну — він боровся з її ворогами, захищав Батьківщину пером і багнетом.
Із початком німецько-фашистської навали Володимир Сосюра рвався у бій, просився на фронт, у діючу армію. У грудні 1942 року поет в чині підполковника йде на фронт, щоб поєднати "з бомбами свій спів", служить в армійській газеті і пише, пише, пише...
Весною 1944 року Сосюра повернувся з фронту до Києва і не впізнав улюблену столицю. Будинки з вибитими шибками, вулиці, понівечені вирвами від бомб, чорний спалений Хрещатик вразили поета, і він пише вірш "Любіть Україну", у якому виразив увесь свій жаль, усю любов до рідного краю.
У цьому творі поет звертається із закликом любити Україну і щасливої миті, й у годину негоди. Батьківщина для кожної людини одна, а тому треба жити і творити заради неї.
Поет не молить і не наказує любити рідну землю. Він розповідає, нагадує, що Батьківщина наша там, де ми народилися, де наше коріння, а не там, де нас добре приймають і де сите життя. Треба цінувати все, що є у рідному краю: квітку, пташину, пісню, дитячу посмішку, дівочу усмішку. Поет порівнює Україну з неопалимою купиною, "що горить — не згора". Любляче серце може віднайти образ Батьківщини "у степах, у дібровах, у зойках гудків, і у хвилях Дніпра, і в хмарах отих пурпурових..."
Дивіться також
"Любіть Україну" (повний текст)
"Любіть Україну" (скорочено)
Визначте жанровий різновид поезії "Любіть Україну" В. Сосюри
Біографія Володимира Сосюри
Вірш закінчується звертанням до юних громадян віддати Україні і сміх, і сльози, "і все до загину", любити її завжди — "у труді, у коханні, в бою". І тоді вічно житиме Україна і вічним буде народ.
Вірш "Любіть Україну" із захопленням читали, вивчали, переписували усі шанувальники творчості Володимира Сосюри. І раптом, як грім серед ясного неба, у газеті "Правда" виходить стаття, у якій поета називають націоналістом, що пише про Україну поза часом і простором. Згадали Сосюрі його службу у війську Симона Петлюри, називали продажним бандерівцем, дехто із колег відмовлявся від знайомства з ним. Але прості люди іноді відкрито, а частіше потай, словом, дружнім потиском руки, підтримували поета.
Сосюра після усіх тих нападів та звинувачень чекав на арешт, та після смерті Сталіна і розстрілу Берії чиясь владна рука захистила його.
Читаючи вірш "Любіть Україну", ловлю себе на думці, що цей твір поет написав ніби на одному подиху, без творчих мук і правок. Кожне слово, кожен рядок на своєму місці: ні змінити, ні переінакшити, ні домислити нічого не можна. Так писати можна тільки маючи палке, любляче серце і чисту душу.
Володимир Сосюра – поет, якому не треба було бити себе у груди і запевняти у любові до батьківщини. У кожному вірші, написаний він про кохання чи про природу, бринить ця любов. Рідна Донеччина постає перед нами то «холодними травами, де дерева шумлять і плачуть за Дінцем» , то вогнями станцій, силуетами домен, синім степовим небом. Поет згадує «п'янкий солодкий дух акацій», рідне село, в якому вже не зустрінуть його ні мати, ні сестри, ні старий собака. Батьківщина для Сосюри складається з отаких, на перший погляд, дрібниць, як спогади про шахти й цегельні заводи, куди йшли на зміну хлопці з сусідньої вулиці, з червоної шипшини по осені, «дзвіна гітари у місячні ночі» ... Усе це життя, усе воно пройшло тут, на «малій батьківщині». Старий учитель зустрічає поета («Знов село»), палять вони удвох цигарки, згадуючи, як колись малий Володя курив потайки в час перерви. Школярі вітають Сосюру, цитують «Червону зиму» , дорікають – «Чом це ти одягнувся буржуєм?» . Кожний дім у селі – це люди, серед яких виріс поет, яких не забув. Багатьох уже нема: «О любий Холоденко, далекий брате мій, зарубаний в бою!». Багато що змінилося, і поет уже не у свитині, не в піджаці, а у шляпі й пальто. А душа та ж сама. Побувавши у рідних місцях, він розуміє, що не заповнив «анкету життя», що треба
Працювать, працювать безумовно!
Кожній хвилі нема ж вороття!
Так, від «малої батьківщини» через працю і думку зір поета звертається до великої Батьківщини, знов осмислюючи, що таке патріотизм, яке місце він посідає в душі, що робить людину патріотом. У поезії «Любіть Україну» Сосюра із властивою тільки йому схвильованою емоціональністю звертається до всіх співвітчизників, наче хоче передати найважливіший висновок, який зробив у житті. Любов до Батьківщини з великої літери повинна бути свідомою і водночас природною:
Любіть Україну, як сонце, любіть,
Як вітер, і трави, і води...
Україна – «неопалима купина», що палає у віках, не згораючи, краса її «вічно жива і нова», а мова –солов'їна. Сосюра закликає й благає, у його інтонаціях немає «категоричного імперативу», він звертається до читача як до друга, щоб сказати йому дуже важливе: без любові до України не можна буде любити інші народи, коханий відвернеться від дівчини, якщо вона «не любить Вкраїну» .
Сосюра не раз замислювався над плинністю людського життя. Він знав, що колись ляже в землю, як насіння, а нові покоління зростатимуть. Але в поезії «Любіть Україну» він знаходить відповідь на питання – а що потім? Відповідь проста:
Любіть у коханні, в труді, у бою,
Як пісню, що лине зорею...
Всім серцем любіть Україну свою, –
І вічні ми будемо з нею!
Вибач якщо багато можешь вирезать если что то лишнее
ответ:Вірш В. Сосюри "Любіть Україну" — гімн рідному краю
Українська література щедра на таланти, на щирих і задушевних поетів. Серед них був і Володимир Сосюра, який любив рідну землю і народ, оспівував їх у своїх творах і залишив нам у спадок свій солов'їний голос. Але він не просто любив Україну — він боровся з її ворогами, захищав Батьківщину пером і багнетом.
Із початком німецько-фашистської навали Володимир Сосюра рвався у бій, просився на фронт, у діючу армію. У грудні 1942 року поет в чині підполковника йде на фронт, щоб поєднати "з бомбами свій спів", служить в армійській газеті і пише, пише, пише...
Весною 1944 року Сосюра повернувся з фронту до Києва і не впізнав улюблену столицю. Будинки з вибитими шибками, вулиці, понівечені вирвами від бомб, чорний спалений Хрещатик вразили поета, і він пише вірш "Любіть Україну", у якому виразив увесь свій жаль, усю любов до рідного краю.
У цьому творі поет звертається із закликом любити Україну і щасливої миті, й у годину негоди. Батьківщина для кожної людини одна, а тому треба жити і творити заради неї.
Поет не молить і не наказує любити рідну землю. Він розповідає, нагадує, що Батьківщина наша там, де ми народилися, де наше коріння, а не там, де нас добре приймають і де сите життя. Треба цінувати все, що є у рідному краю: квітку, пташину, пісню, дитячу посмішку, дівочу усмішку. Поет порівнює Україну з неопалимою купиною, "що горить — не згора". Любляче серце може віднайти образ Батьківщини "у степах, у дібровах, у зойках гудків, і у хвилях Дніпра, і в хмарах отих пурпурових..."
Дивіться також
"Любіть Україну" (повний текст)
"Любіть Україну" (скорочено)
Визначте жанровий різновид поезії "Любіть Україну" В. Сосюри
Біографія Володимира Сосюри
Вірш закінчується звертанням до юних громадян віддати Україні і сміх, і сльози, "і все до загину", любити її завжди — "у труді, у коханні, в бою". І тоді вічно житиме Україна і вічним буде народ.
Вірш "Любіть Україну" із захопленням читали, вивчали, переписували усі шанувальники творчості Володимира Сосюри. І раптом, як грім серед ясного неба, у газеті "Правда" виходить стаття, у якій поета називають націоналістом, що пише про Україну поза часом і простором. Згадали Сосюрі його службу у війську Симона Петлюри, називали продажним бандерівцем, дехто із колег відмовлявся від знайомства з ним. Але прості люди іноді відкрито, а частіше потай, словом, дружнім потиском руки, підтримували поета.
Сосюра після усіх тих нападів та звинувачень чекав на арешт, та після смерті Сталіна і розстрілу Берії чиясь владна рука захистила його.
Читаючи вірш "Любіть Україну", ловлю себе на думці, що цей твір поет написав ніби на одному подиху, без творчих мук і правок. Кожне слово, кожен рядок на своєму місці: ні змінити, ні переінакшити, ні домислити нічого не можна. Так писати можна тільки маючи палке, любляче серце і чисту душу.
Объяснение: