Мабуть, кожна людина хоча б раз у своєму житті умислюється над сенсом свого існування і прагне усвідомити своє призначення у світі. Щоб життя було не порожнім, а цілеспрямованим, ми випробовуємо себе в різних галузях, шукаємо мету свого життя.Хтось бажає стати відомим політиком, хтось — визначним митцем, а хтось — просто лікарем, вчителем, будівельником, фахівцем своєї справи. Але майже всі прагнуть досягти успіху, щастя, добробуту. Звичайно, люди живуть по-різному. У них різні цінності, і в кожного свій б життя. Важливо тільки, щоб на своєму життєвому шляху людина не забувала про інших, про свій моральний та громадський обов’язок. Тільки тоді вона може якнайповніше самореалізуватися, відбутися як особистість.Я гадаю, що не можна зачинятись у вузькому колі егоїстичних інтересів. Потрібно творити добро й безкорисливо віддавати своє душевне тепло тим, хто цього потребує. Саме любов робить людину людиною: підносить її, кличе на подвиги, звеличує духовно. Любити ближнього, свою мову, культуру, свій народ, Батьківщину — обов’язок кожного громадянина. Відданість та самозречення на користь свого народу, патріотизм та відповідальність за його мирне і щасливе існування — мета його існування.Порушує проблему призначення людини на землі й Іван Франко у поемі «Іван Вишенський», стверджуючи, що шлях до духовної висоти, пройдений одним, повинен стати дороговказом для інших.А ще кажуть, що кожна людина у своєму житті повинна збудувати дім, посадити дерево, виростити дитину. Тобто зробити свій внесок у продовження життя на землі й залишити по собі слід від добрихОтже, істинне призначення людини насампередУ тому, щоб бути Людиною, втілюючи справжню людяність в усіх своїх думках, словах і вчинках.
У цій поезії стисло викладено життєве кредо героя , його духовні принципи і ніби накреслений власний трагічний, страдницький життєвий шлях. Зі скупих стриманих рядків постає образ мужньої людини, патріота-борця, який вірить у свою правоту та її грядущу перемогу. Вірш сприймається як своєрідний монолог: ''Як добре те, що смерті не боюсь я і не питаю, чи тяжкий мій хрест''. Моральну силу вистояти, не схилитися дає героєві переконаність у тому, що правда — за ним, що він жив гідно …і не набрався скверни, ненависті, прокльону, каяття. Герой перебуваючи в неволі, вірить, що і після смерті, стане відомим своєму народові, повернеться до нього з холодних табірних.снігів. Не випадково образ смерті у цьому вірші творить поетичне кільце: починається поезія словами ліричного героя про те, що він не боїться смерті, а наприкінці — до народу прийде, коли в смерті обернеться до життя. І справді, його гірке посмертне повернення на любу Україну — в рідну землю — було безмежно сумним і водночас тріумфальним. Поет мав право сказати, що він «жив, любив і не набрався скверни, ненависті, прокльону, каяття». Смерть він розуміє як перехід у вищу духовну якість, рівновелику вічності.
