Моє враження від повісті Гр. Тютюнника “Вогник далеко в степу”
Швидко, на одному диханні, прочитала я повість Гр. Тютюнника “Вогник далеко в степу” – останній твір письменника. Напрочуд чиста, світла, талановита повість, у якій письменник майстерно змалював важке повоєнне дитинство підлітків, їх навчання і працю в ремісничому училищі, отих “дітей війни”, їх силу духу, якій можуть позаздрити й дорослі.
“Найдорожчою темою, а отже, й ідеалом для мене завжди були й залишаються доброта, самовідданість і милосердя людської душі в найрізноманітніших її проявах”, – писав Гр. Тютюнник. Непересічні людські цінності. І як добре, що письменникові вдалося так майстерно і ненав’язливо показати їх у своєму творі.
Зі сторінок повісті постають перед нами яскраві, колоритні характери хлопчиків: головного героя Павла, від імені якого ведеться розповідь, та трьох Василів, які щодня проходять пішки по 18 кілометрів. Привабливим є також образ доброї тітки Ялосовети, прекрасного майстра своєї справи, викладача трудового навчання Федора Демидовича та директора училища, які не тільки навчають підлітків, а й старанно виховують їх, уміло прищеплюють дітям любов до праці.
Але, на жаль, підлітків оточують не лише добрі, сердечні, совісливі люди, а й погані. Таким є негативний персонаж повісті – шофер Фріц, який не тільки не допоміг Павлові у скрутну хвилину, а й покалічив його. І як добре, що таких жорстоких, безсердечних людей небагато. Людяність, доброта переважають.
Показова й назва твору “Вогник далеко в степу”. Хлопчики, які щодня пішки добиралися до училища, змушені були виходити з дому тоді, коли надворі було ще темно. От і придумали розкладати вогонь ще звечора, як повертались з училища, щоб не так моторошно було йти вранці чорним шляхом, грілися біля нього в степу. Вогонь – супутник людини, без нього неможливе життя. А вогник, який жевріє в душі, зігріє інших людей. Цей вогник – доброта, щирість, людяність, чуйність, милосердя. Людина без вогнику в душі перетвориться на звичайну колоду, якій не потрібні ніякі високі помисли, мрії.
Такий вогник жевріє у душі Павла, у його друзів – Василів, тітки Ялосовети, Федора Демидовича, директора училища. Теплотою своєї душі вони завжди зігріють інших, до підтримають у тяжку хвилину. Хай же ней вогник буде в душі кожного з нас, жевріє, не згасає, світить іншим! І щира подяка письменнику за цей чудовий твір.
Моє враження від повісті Гр. Тютюнника “Вогник далеко в степу”
Швидко, на одному диханні, прочитала я повість Гр. Тютюнника “Вогник далеко в степу” – останній твір письменника. Напрочуд чиста, світла, талановита повість, у якій письменник майстерно змалював важке повоєнне дитинство підлітків, їх навчання і працю в ремісничому училищі, отих “дітей війни”, їх силу духу, якій можуть позаздрити й дорослі.
“Найдорожчою темою, а отже, й ідеалом для мене завжди були й залишаються доброта, самовідданість і милосердя людської душі в найрізноманітніших її проявах”, – писав Гр. Тютюнник. Непересічні людські цінності. І як добре, що письменникові вдалося так майстерно і ненав’язливо показати їх у своєму творі.
Зі сторінок повісті постають перед нами яскраві, колоритні характери хлопчиків: головного героя Павла, від імені якого ведеться розповідь, та трьох Василів, які щодня проходять пішки по 18 кілометрів. Привабливим є також образ доброї тітки Ялосовети, прекрасного майстра своєї справи, викладача трудового навчання Федора Демидовича та директора училища, які не тільки навчають підлітків, а й старанно виховують їх, уміло прищеплюють дітям любов до праці.
Але, на жаль, підлітків оточують не лише добрі, сердечні, совісливі люди, а й погані. Таким є негативний персонаж повісті – шофер Фріц, який не тільки не допоміг Павлові у скрутну хвилину, а й покалічив його. І як добре, що таких жорстоких, безсердечних людей небагато. Людяність, доброта переважають.
Показова й назва твору “Вогник далеко в степу”. Хлопчики, які щодня пішки добиралися до училища, змушені були виходити з дому тоді, коли надворі було ще темно. От і придумали розкладати вогонь ще звечора, як повертались з училища, щоб не так моторошно було йти вранці чорним шляхом, грілися біля нього в степу. Вогонь – супутник людини, без нього неможливе життя. А вогник, який жевріє в душі, зігріє інших людей. Цей вогник – доброта, щирість, людяність, чуйність, милосердя. Людина без вогнику в душі перетвориться на звичайну колоду, якій не потрібні ніякі високі помисли, мрії.
Такий вогник жевріє у душі Павла, у його друзів – Василів, тітки Ялосовети, Федора Демидовича, директора училища. Теплотою своєї душі вони завжди зігріють інших, до підтримають у тяжку хвилину. Хай же ней вогник буде в душі кожного з нас, жевріє, не згасає, світить іншим! І щира подяка письменнику за цей чудовий твір.
Объяснение: