Реакція на вихід цього твору Михайла Коцюбинського була неоднозначною. Леся Українка ним захоплювалася. Горький вважав його «чудовим нарисом». А. Крушельницький сказав, що цим твором «Гуцульщині... поставив Коцюбинський в українському письменстві віковічний пам’ятник». Г. Хоткевич оцінив його як «не тільки найслабший, але попросту ганебний твір». Йшлося про повість М. Коцюбинського «Тіні забутих предків».
Задум написати твір про життя гуцулів з’явився у Михайла Коцюбинського після перебування у селі Криворівня в липні 1911 року. Письменник був захоплений звичаями, обрядами, віруваннями гуцулів, їхнім ставленням до питань життя і смерті, в одному з листів до М. Горького він писав, що, на його думку, християнством гуцули скористалися лише для прикрас язичницького культу: «Скільки тут красивих казок, повір’їв, символів».
М. Коцюбинський зібрав надзвичайно багатий і цікавий етнографічний матеріал. Тому щедро використав його у своїй повісті. Уже з перших сторінок твору ми дізнаємося про те, як гуцули ще змалечку вчаться читати таємничу книгу природи, бо від цього часто залежить їхнє життя. Вони живуть у гармонії з природою, адже це теж неодмінна умова виживання в суворих умовах. Розповідаючи про семирічного Івана Палійчука, автор зазначає, що він уже знав багато про трави та їхні властивості, міг розповісти безліч легенд та переказів про тваринний та рослинний світ, про нечисту силу, яка тільки й чекала на людину чи тварину, щоб заподіяти їм шкоду. Хлопець знав, що «весь світ був як казка, повна чудес, таємниць, цікава й страшна».
Скільки красивих слів підбирає письменник для опису природи Гуцульщини. Як живі, постають перед очима туманні стежинки вікових лісів і розкішні лапи смерек, гори, овіяні легким вітерцем, і полонини, порослі свіжою травою. Тут живе щезник — злий дух, який часто завдає людям прикрощів. За легендою, яку наводить у повісті письменник, щезник — антипод Бога, він винайшов вогонь, завдяки йому на землі з’явилися гори, він навчив людей виготовляти скрипку й грати на ній.
Тут, у густих смерекових лісах, живе лісовий чоловік Чугайстир — фантастичний образ української демонології. Це добрий дух, який захищає людей від підступних лісових нявок.
У творі часто переплітаються розповіді про реальне життя гуцулів, їх нелегісу працю, злиденне життя, щоденну турботу про господарство із легендами і казками. Письменник показав нам цей чарівний край таким, яким його бачили самі гуцули, ми віримо кожному слову повісті, віримо навіть у те, що Іван почув мелодію для флояри від щезника, що нявка, дуже схожа на Марічку, справді говорила з ним, що добрий дух лісів Чугайстир танцював з головним героєм. Вражають епізоди, у яких описано відвертання Юрою грозової хмари та ворожіння з Палатною на ляльці; розповідь про відьму Химу.
Понад сто років минуло з дня виходу повісті «Тіні забутих предків», а вона й сьогодні хвилює простотою розповіді, чудовими пейзажами, майстерним переплетінням реального і фантастичного. Твір зробив переворот в українській літературі, здивував, вразив, приголомшив. Він був і залишається шедевром українського красного письменства.
Реакція на вихід цього твору Михайла Коцюбинського була неоднозначною. Леся Українка ним захоплювалася. Горький вважав його «чудовим нарисом». А. Крушельницький сказав, що цим твором «Гуцульщині... поставив Коцюбинський в українському письменстві віковічний пам’ятник». Г. Хоткевич оцінив його як «не тільки найслабший, але попросту ганебний твір». Йшлося про повість М. Коцюбинського «Тіні забутих предків».
Задум написати твір про життя гуцулів з’явився у Михайла Коцюбинського після перебування у селі Криворівня в липні 1911 року. Письменник був захоплений звичаями, обрядами, віруваннями гуцулів, їхнім ставленням до питань життя і смерті, в одному з листів до М. Горького він писав, що, на його думку, християнством гуцули скористалися лише для прикрас язичницького культу: «Скільки тут красивих казок, повір’їв, символів».
М. Коцюбинський зібрав надзвичайно багатий і цікавий етнографічний матеріал. Тому щедро використав його у своїй повісті. Уже з перших сторінок твору ми дізнаємося про те, як гуцули ще змалечку вчаться читати таємничу книгу природи, бо від цього часто залежить їхнє життя. Вони живуть у гармонії з природою, адже це теж неодмінна умова виживання в суворих умовах. Розповідаючи про семирічного Івана Палійчука, автор зазначає, що він уже знав багато про трави та їхні властивості, міг розповісти безліч легенд та переказів про тваринний та рослинний світ, про нечисту силу, яка тільки й чекала на людину чи тварину, щоб заподіяти їм шкоду. Хлопець знав, що «весь світ був як казка, повна чудес, таємниць, цікава й страшна».
Скільки красивих слів підбирає письменник для опису природи Гуцульщини. Як живі, постають перед очима туманні стежинки вікових лісів і розкішні лапи смерек, гори, овіяні легким вітерцем, і полонини, порослі свіжою травою. Тут живе щезник — злий дух, який часто завдає людям прикрощів. За легендою, яку наводить у повісті письменник, щезник — антипод Бога, він винайшов вогонь, завдяки йому на землі з’явилися гори, він навчив людей виготовляти скрипку й грати на ній.
Тут, у густих смерекових лісах, живе лісовий чоловік Чугайстир — фантастичний образ української демонології. Це добрий дух, який захищає людей від підступних лісових нявок.
У творі часто переплітаються розповіді про реальне життя гуцулів, їх нелегісу працю, злиденне життя, щоденну турботу про господарство із легендами і казками. Письменник показав нам цей чарівний край таким, яким його бачили самі гуцули, ми віримо кожному слову повісті, віримо навіть у те, що Іван почув мелодію для флояри від щезника, що нявка, дуже схожа на Марічку, справді говорила з ним, що добрий дух лісів Чугайстир танцював з головним героєм. Вражають епізоди, у яких описано відвертання Юрою грозової хмари та ворожіння з Палатною на ляльці; розповідь про відьму Химу.
Понад сто років минуло з дня виходу повісті «Тіні забутих предків», а вона й сьогодні хвилює простотою розповіді, чудовими пейзажами, майстерним переплетінням реального і фантастичного. Твір зробив переворот в українській літературі, здивував, вразив, приголомшив. Він був і залишається шедевром українського красного письменства.