Захар, бувши ще молодим парубком, мріяв навчитися лікувати рани й для цього вибрався в далеку дорогу. Три роки він провів у горах на Коломийщині, у скитського старця-монаха на ім’я Акинтій, що довгі часи жив на Афонській горі. Акинтій чудово вмів лікувати рани й взяв Захара в учні.
Потім Захар Беркут відвідав багато різних міст, був і в Києві, і в Галичі, набув значного досвіду. Він повернувся з мандрівки не лише лікарем, а й громадянином, який знав, що потрібно для щастя його Тухольщини, і вмів навчити інших.
ответ: Тема: зображення життєрадісного настрою, ніжного ліризму та оптимізму ліричної героїні
Головна думка: заклик бути життєлюбом та оптимістом («Пролітаю між людьми похмурими»)
Провідний мотив: радіти кожній миті та дивитися на труднощі оптимістично, щоб життя не було похмурим (прагнення переповнити кожну мить життя)
Рід літератури: лірика
Вид лірики: громадянська (патріотична)
Збірка: «О краю мій» (1999)
Жанр: вірш
Художні засоби
Епітети: безжурний вітрогон, людьми похмурими
Персоніфікація: «радість тулиться»
Метафора: «поле перед нами стелеться», «пролітаю між людьми», «козачка вдаряю»
Порівняння: «радість..., як безжурний вітрогон-хлопчина», «рветься, як метелиця, ніби поле перед нами стелиться, ніби зникли авта й мотоцикли»
Повтори (анафора, єдинопочаток): «Ніби поле перед нами стелиться, Ніби зникли авта й мотоцикли».
Риторичний оклик: «І сама я на ногах не встою … Бо хлопчина не дає спокою!»
Кількість строф: три
Вид строфи: катрен (чотиривірш)
Віршований розмір: тристопний анапест (трискладова стопа з наголосом на третьому складі UU_)
І |са |ма | я | на |но |гах |не |всто|ю,
Про|лі |та |ю |між|лю|дьми |по |хму|ри|ми,
Ко |за |чка|вда|ря |ю |по |під | му |ра |ми
Бо |хло|пчи|на |не | да|є |спо |ко |ю!
Схема ненаголошених (U) й наголошених (__) складів, стоп (/).
UU_/ UU_/ UU_/U
UU_/ UU_/ UU_/UU
UU_/ UU_/ UU_/UU
UU_/ UU_/ UU_/U
Римування: кільцеве (АББА)
Рими: причина – хлопчина, вулицю – тулиться, звикли – мотоцикли, метелиця – стелиться, встою – спокою, похмурими – мурами
Объяснение:
Захар, бувши ще молодим парубком, мріяв навчитися лікувати рани й для цього вибрався в далеку дорогу. Три роки він провів у горах на Коломийщині, у скитського старця-монаха на ім’я Акинтій, що довгі часи жив на Афонській горі. Акинтій чудово вмів лікувати рани й взяв Захара в учні.
Потім Захар Беркут відвідав багато різних міст, був і в Києві, і в Галичі, набув значного досвіду. Він повернувся з мандрівки не лише лікарем, а й громадянином, який знав, що потрібно для щастя його Тухольщини, і вмів навчити інших.