.Не забули тебе, неньку,Чи сховали жаль до тебеІ кохання у серденьку?Марна річ! Були і в тебеКобзарі — гудці народні.Що співали-віщувалиЗаповіти благородні...Характерним для Вороного у передреволюційний період є вірш "Перед брамою" (1912), сповнений передчуття очікуваних перемін.Що буде потім — я не знаю...Але поріг святого раюВідважно я переступлю.Бо знову крила почуваюІ знову вірю і люблю!Що буде потім — я не знаю...Але бувало так, що поет страждав, коли бачив сьогодення Батьківщини, його охоплювали зневіра і розчарування. У "Мандрівних елегіях" (1902) є рядки:О рідна земле, люба моя нене!Чому, припавши до твоїх грудей,Я тільки плачу, як дитя нужденне,А сил не набираюсь, як Антей?Учитель-методист Л. І. Воловець ділиться такими "Вірш "Краю мій рідний!", датований 1908 роком, нагадує вірш Грінченка "Смутні картини" (1883 р.). Створені різними поетами в різні історичні періоди, обидва твори перейняті глибокою турботою про долю занапащеного краю і пригнобленого народу. Порівняймо: "Убогії ниви, убогії села, Убогий, обшарпаний люд, — Смутнії картини, смутні-невеселі, А інших не знайдеш ти тут" (Грінченко); "Люду мій бідний, окрадений люду! Що у твоїх я побачив очах, То вже й до віку свого не забуду, Де б я не був, всюди бачити буду — Голод і жах" (Вороний)".І далі Л. І. Воловець пише про тематичну спорідненість обох поезій, подібність їхньої образно-емоційної структури: "Причин тут, виявляється, дві: однаково нестерпне становище українського народу, особливо ж селянства, в Російській імперії на початку 80-х років XIX ст. і на початку XX ст. і пристрасне вболівання обох письменників за долю поневолених.Та час минав — і на зміну сумним картинам, що викликали гіркі переживання, прийшли бадьорі революційні акорди. 1917 р., уже після Лютневої революції, Вороний пише вірш "За Україну!", сповнений віри у здійснення віковічних прагнень народу до соціального й національного визволення:Ганебні путаМи вже порвалиІ зруйнувалиЦарський трон.З-під яремІ з тюрем,Де був гніт.Ми йдемо на вільний світ!Твір був покладений на музику і став улюбленою піснею тодішньої революційної молоді. Таку ж тональність має поезія "Коли ти любиш рідний край...", найви-щим акордом якої стали прикінцеві рядки: "За честь і правду все віддай, Коли ти любиш рідний край!"Незвичайною силою поетичної краси і ніжністю відзначаються поезії, у яких Вороний оспівує найвище з усіх людських почуттів — материнську любов. В основу поезії "Легенда" покладено народний переказ про серце матері, яке син вирвав живцем для своєї коханої, а воно, любляче і всепрощаюче ло сина, коли той спіткнувся і впав. Автор схиляється перед силою материнського почуття:І серденько неньчине кров'ю стекло, І ніжно від жалю воно прорекло... Ой леле! воно прорекло!..Востаннє озвалось до сина в ту мить: "Мій любий, ти впав... Чи тебе не болить?" Ой леле — тебе не болить?!На цьому й закінчується поезія. Якісь подальші пояснення були б просто недоречними. Твір витриманий у стилі народної епічної пісні, а давній народний вислів "Ой леле!" емоційно обрамлює кожну строфу, звучить щоразу по-новому, виражаючи то подив, то жаль, образу, обурення, злість, злобу, панічний страх, трагізм, любов. Завдяки цьому й досягається неповторний ритмомелодійний лад твору. Він привернув до себе увагу композиторів і був покладений на музику Миколою Леонто-вичем. Мотив любові до рідного краю можна вважати провідним у творчості М. Вороного.У швидкоплинному житті для поета вічними цінностями залишаються Краса й Україна. Важко утриматись і не привести тут повністю вірш "Краса!" (1912):Мій друже! Я Красу люблю,І з кожної хвилиниСобі ілюзію роблю,Бо в тій хвилинності ловлюЯ щастя одробини.Що є життя? Коротка мить.Яке його надбання?Красою душу напоїть .І, не вагаючись, прожитьХвилину раювання.Краса! На світі цім Краса —Натхненна чарівниця.Що відкриває небеса.Вершить найбільші чудеса.Мов казкова цариця.Ії я славлю, і хвалю,І кожну їй хвилинуГотов оддати без жалю.Мій друже, я Красу люблю…Як рідну Україну!М. Вороний перекладав із староіндійської, перської та японської мов, познайомив українського читача з кращими творами Пушкіна, Некрасова, Фета, Тютчева, Словацького, Вазова, Данте, Шексіпіра, Гейне, Верлена.Л. І. Воловець вважає, що "оригінальні й перекладні твори поета тісно пов'язані між собою: адже він брав для перекладу те, що відповідало його прагненню виховувати засобами літератури й театру свідомих громадян, знавців і цінителів прекрасного. І ще одна шляхетна ідея керувала діяльністю митця — включити українську культуру, особливо ж поезію, в орбіту культури світової.Великий поціновувач краси, Вороний розширив музикальні можливості українського вірша (що також привернуло увагу до його поезій з боку найвидатніших українських композиторів), щедро використовував рефрени, комбіновані повтори, вставні слова й речення.
