Олесь Гончар — один із тих українських письменників XX століття, творчість яких можна прочитувати в контексті світових літературних осягнень та ідеологічних поєдинків. Цього вимагає популярність його книжок за кордоном і — що головніше — акцентований поетичною манерою вислову людинозвеличувальний, рідкісний у світовому мистецтві настрій його творів.
Читати Олеся Гончара — це означає передусім думати про головні досягнення й суперечності XX століття, про головні етапи в житті українського народу, про магістраль нової історії.
Концепція людини в Олеся Гончара будується насамперед на утвердженні людської мислительської функції. Майже в кожному своєму героєві Олесь Гончар шукає хисту філософського, кожний Гончарів персонаж уміє оцінювати минувшину і майбутність.
Бути потрібним одній людині й бути потрібним людству — це не завжди одне й те ж саме. Шура Ясногорська пише про Брянського: "І тільки велич того, за що він загинув і за що готова загинути я, дає мені сил і відчуття щастя навіть у найтяжчу мить. Бо хіба щастя це тільки сміх, і насолода, і ласка? Так уявляти його можуть лише вузькі люди, які ніколи не були бійцями і не мали свого полку і свого прапора". Усвідомлення потрібності свого життя в глобальному плані, а поряд з цим усвідомлювання взагалі сенсу людського життя — ось що властиве героям Олеся Гончара.
Олесь Гончар почав свій ліричний епос про нову людину XX століття романом, де мотив самопожертви мав якнайширше звучання: життя і смерть в ім'я добра всього людства. Письменник після "Прапороносців", "Перекопу", "Людини і зброї" перейшов до творів "Тронка", "Циклоп", "Бригантина", "Берег любові", в яких відбито не менш героїчне начало, ніж у попередніх творах. Вони є закономірним розширенням основоположної ідеї "Прапороносців".
Сучасна світова література знає чимало прикладів того, коли письменник, добре змалювавши воєнні діяння своїх героїв, зазнав краху, малюючи їх мирне життя. Наприклад, Бранко Копич у романі "Восьмий наступ" показує, що його герої, несхитні югославські партизани, витримали сім натисків гітлерівських дивізій, але не витримують восьмого — міщан і бюрократів. Герої ж О. Гончара — не кар'єристи і легкодухі курортники.
У кожному творі Олеся Гончара можна знайти поєднання трагічного і людяного. І хоч він зображує взаємодію життя і смерті, немає в ньому жодної ноти приреченості. Його філософія людяності заклична і світла. Вона віщує перемогу добра і щастя.
Олесь Гончар — один із тих українських письменників XX століття, творчість яких можна прочитувати в контексті світових літературних осягнень та ідеологічних поєдинків. Цього вимагає популярність його книжок за кордоном і — що головніше — акцентований поетичною манерою вислову людинозвеличувальний, рідкісний у світовому мистецтві настрій його творів.
Читати Олеся Гончара — це означає передусім думати про головні досягнення й суперечності XX століття, про головні етапи в житті українського народу, про магістраль нової історії.
Концепція людини в Олеся Гончара будується насамперед на утвердженні людської мислительської функції. Майже в кожному своєму героєві Олесь Гончар шукає хисту філософського, кожний Гончарів персонаж уміє оцінювати минувшину і майбутність.
Бути потрібним одній людині й бути потрібним людству — це не завжди одне й те ж саме. Шура Ясногорська пише про Брянського: "І тільки велич того, за що він загинув і за що готова загинути я, дає мені сил і відчуття щастя навіть у найтяжчу мить. Бо хіба щастя це тільки сміх, і насолода, і ласка? Так уявляти його можуть лише вузькі люди, які ніколи не були бійцями і не мали свого полку і свого прапора". Усвідомлення потрібності свого життя в глобальному плані, а поряд з цим усвідомлювання взагалі сенсу людського життя — ось що властиве героям Олеся Гончара.
Олесь Гончар почав свій ліричний епос про нову людину XX століття романом, де мотив самопожертви мав якнайширше звучання: життя і смерть в ім'я добра всього людства. Письменник після "Прапороносців", "Перекопу", "Людини і зброї" перейшов до творів "Тронка", "Циклоп", "Бригантина", "Берег любові", в яких відбито не менш героїчне начало, ніж у попередніх творах. Вони є закономірним розширенням основоположної ідеї "Прапороносців".
Сучасна світова література знає чимало прикладів того, коли письменник, добре змалювавши воєнні діяння своїх героїв, зазнав краху, малюючи їх мирне життя. Наприклад, Бранко Копич у романі "Восьмий наступ" показує, що його герої, несхитні югославські партизани, витримали сім натисків гітлерівських дивізій, але не витримують восьмого — міщан і бюрократів. Герої ж О. Гончара — не кар'єристи і легкодухі курортники.
У кожному творі Олеся Гончара можна знайти поєднання трагічного і людяного. І хоч він зображує взаємодію життя і смерті, немає в ньому жодної ноти приреченості. Його філософія людяності заклична і світла. Вона віщує перемогу добра і щастя.