Протягом багатьох віків, ще з самого початку свого існування, життя українців було нерозривно пов’язане з піснями. Пісні мали величезне значення для людства і супроводжували людей в усіх сферах їх життя: у свята та час розваг (весільні, різдвяні (колядки, щедрівки), купальські, русальні пісні), під час роботи (жниварські пісні), в час трауру (пісні про загиблих, обрядові) тощо. Напевне, не було такої життєвої ситуації, про яку наш народ не склав би пісні.
Щастя від щирого кохання, журба дівчини, що чекає козака з походу, біль від стосунків, яким заважали якісь зовнішні обставини (соціальний стан закоханих, відстань тощо), горе втрати, сльози матері, що не діждалася сина або загубила єдину доньку — у піснях є все і навіть набагато більше. Слухаючи їх, розумієш, що у світі, повному страждань, неможливо було вижити без пісні, і ця пісня рятувала людей, з’єднувала їх, давала їм опору і надію в скрутні часи.
Створені народом, вони існували у багатьох варіантах і виражали чисту есенцію народного досвіду — знання і уміння не однієї людини, а сотень тисяч, покладені на мелодію пісні.
Пісні супроводжували язичницькі ритуали, які ще довго жили в пам’яті наших предків, та християнські церковні обряди, до яких українці також відносилися зі значною повагою. Пісні занотовували важливі історичні події та протягом віків зберігали пам’ять про загиблих героїв. Пісні — це енциклопедія побуту, звичок і традицій. Пісні — це душа народу у відбитках безсмертних нот.
Українські пісні — це сотні історій різних людей, які вкладали цілу душу в створення пісні. Їхні долі й досі живуть в сюжетах цих пісень, переплітаються з ними…
Пісні передавалися з покоління в покоління нерозривним ланцюгом кохання — від матері до доньки, від тої — до її доньки і так далі… Вони жили у серцях людей і пам’яті народу, бачили все і про все розповідали — треба було лише правильно задати запитання.
Ці пісні — сироти, бо ніхто не знає справжніх їхніх «батьків». І одночасно вони є дітьми цілого народу, бо в них вкладена вся його душа, вся його суть.
Пісні завжди жили поряд із нашим народом, супроводжували його в горі і в радості, прикрашали життя і робили його легшим. Наша мова недарма зветься «солов’їною» — ми любимо і вміємо співати. Українці народжуються з піснею і вмирають також із нею, проносячи її через все життя.
І пливе над нивами, над степами і над морями українська пісня… І живе разом з нею український народ.
“Книга вчить як на світі жить” твір-роздум Світ книг здавна вабить своєю мудрістю та загадковістю. Хороші книги − то найкращі друзі у життєвій мандрівці. Вони є великими вчителями та вихователями. Книги вчать і малих, і старих бути порядними, добрими, толерантними, чуйними людьми. Книги допомагають нам розвиватися духовно, удосконалювати інтелектуальні здібності. Вони роблять нас розумними, освіченими, культурними людьми. Начитана людина добре вміє формулювати і відстоювати власну думку, а найголовніше мислити, оригінально і глибоко. Книги − це мов джерело, з якого п’ємо знання про дивовижний навколишній світ, про взаємини між людьми, про суспільство загалом. Іван Франко пише: Книги − морська глибина, Хто в них пірне аж до дна, Той, хоч і труду мав досить, Дивнії перли виносить. В наш час місце книги посідає телебачення, інтернет. Але вони не можуть так вміло передавати знання як книги. Залишається горстка людей, які від самого тільки читання отримують насолоду, спокій, хороший настрій. З книгою в руках поринаємо у світ героїв твору, забуваючи про безліч проблем та турбот. Кожна людина має свої улюблені книги. По репертуару підібраних книг, ми можемо судити про характер людини, її освіту, вподобання, настрій. Когось вабить духовна література, яка здатна до легше сприймати щоденні труднощі. Інші люди захоплюються історичними чи художніми творами. Хай жоден день у нас не пройде без читання хорошої книги, а окрасою нашої оселі буде гарна і велика бібліотека.
Щастя від щирого кохання, журба дівчини, що чекає козака з походу, біль від стосунків, яким заважали якісь зовнішні обставини (соціальний стан закоханих, відстань тощо), горе втрати, сльози матері, що не діждалася сина або загубила єдину доньку — у піснях є все і навіть набагато більше. Слухаючи їх, розумієш, що у світі, повному страждань, неможливо було вижити без пісні, і ця пісня рятувала людей, з’єднувала їх, давала їм опору і надію в скрутні часи.
Створені народом, вони існували у багатьох варіантах і виражали чисту есенцію народного досвіду — знання і уміння не однієї людини, а сотень тисяч, покладені на мелодію пісні.
Пісні супроводжували язичницькі ритуали, які ще довго жили в пам’яті наших предків, та християнські церковні обряди, до яких українці також відносилися зі значною повагою. Пісні занотовували важливі історичні події та протягом віків зберігали пам’ять про загиблих героїв. Пісні — це енциклопедія побуту, звичок і традицій. Пісні — це душа народу у відбитках безсмертних нот.
Українські пісні — це сотні історій різних людей, які вкладали цілу душу в створення пісні. Їхні долі й досі живуть в сюжетах цих пісень, переплітаються з ними…
Пісні передавалися з покоління в покоління нерозривним ланцюгом кохання — від матері до доньки, від тої — до її доньки і так далі… Вони жили у серцях людей і пам’яті народу, бачили все і про все розповідали — треба було лише правильно задати запитання.
Ці пісні — сироти, бо ніхто не знає справжніх їхніх «батьків». І одночасно вони є дітьми цілого народу, бо в них вкладена вся його душа, вся його суть.
Пісні завжди жили поряд із нашим народом, супроводжували його в горі і в радості, прикрашали життя і робили його легшим. Наша мова недарма зветься «солов’їною» — ми любимо і вміємо співати. Українці народжуються з піснею і вмирають також із нею, проносячи її через все життя.
І пливе над нивами, над степами і над морями українська пісня… І живе разом з нею український народ.
Відповідь:
“Книга вчить як на світі жить” твір-роздум Світ книг здавна вабить своєю мудрістю та загадковістю. Хороші книги − то найкращі друзі у життєвій мандрівці. Вони є великими вчителями та вихователями. Книги вчать і малих, і старих бути порядними, добрими, толерантними, чуйними людьми. Книги допомагають нам розвиватися духовно, удосконалювати інтелектуальні здібності. Вони роблять нас розумними, освіченими, культурними людьми. Начитана людина добре вміє формулювати і відстоювати власну думку, а найголовніше мислити, оригінально і глибоко. Книги − це мов джерело, з якого п’ємо знання про дивовижний навколишній світ, про взаємини між людьми, про суспільство загалом. Іван Франко пише: Книги − морська глибина, Хто в них пірне аж до дна, Той, хоч і труду мав досить, Дивнії перли виносить. В наш час місце книги посідає телебачення, інтернет. Але вони не можуть так вміло передавати знання як книги. Залишається горстка людей, які від самого тільки читання отримують насолоду, спокій, хороший настрій. З книгою в руках поринаємо у світ героїв твору, забуваючи про безліч проблем та турбот. Кожна людина має свої улюблені книги. По репертуару підібраних книг, ми можемо судити про характер людини, її освіту, вподобання, настрій. Когось вабить духовна література, яка здатна до легше сприймати щоденні труднощі. Інші люди захоплюються історичними чи художніми творами. Хай жоден день у нас не пройде без читання хорошої книги, а окрасою нашої оселі буде гарна і велика бібліотека.