Я люблю свой край родной за эти зелёные леса, за этот чистый воздух, за высокие горы и просто за прекрасную природу.
Трудно избавиться от удивительного восхищения природы в весеннюю пору. Когда можно часами сидеть на берегу тихой, спокойной реки и смотреть, как тянутся высоко над головой белые, пушистые облака, как зеленеет трава на лугах и как распускаются цветы весны. В такие минуты предстаёт перед внутренним взором вся неохваченная природа с её постоянной загадкой и зовом синеющих далей. Каждая такая минута прибавляет ещё одну крупицу к нашей любви и укрепляет сознание, что наша жизнь вне неё и без неё – невозможна и бессмысленна.
Каждый из нас может изобразить свой край на листе бумаги, но не каждый сможет передать полноту и прелесть природы, своего края.
Чого мені треба – відваги, Розсудливості чи зневаги, Щоб не втратити рівноваги Під ногами?Хитається світ, мов човен. Хитається від учора Та ще й сьогодні раз по раз… Де опора?А мені, щоб не впасти, треба Хоч би зірки триматись у небі І вірити, що ніде І ніколи вона не впаде.*** О загребущий, судорожний час! Чорний Едем… посередині нас. А ми забули заповіт і суть. І знов світ іде Ісус. І кожен, спотикаючись, за поли хапає, аж доколи Не вирве хоч би клаптичок поли - І все, немов прощення відмолив. Іде зухвало далі торгувати Душею, лахом, тілом, словом, братом, Ще й доказати святість власну може: - – А в мене – он, благословення Боже.
Трудно избавиться от удивительного восхищения природы в весеннюю пору. Когда можно часами сидеть на берегу тихой, спокойной реки и смотреть, как тянутся высоко над головой белые, пушистые облака, как зеленеет трава на лугах и как распускаются цветы весны. В такие минуты предстаёт перед внутренним взором вся неохваченная природа с её постоянной загадкой и зовом синеющих далей. Каждая такая минута прибавляет ещё одну крупицу к нашей любви и укрепляет сознание, что наша жизнь вне неё и без неё – невозможна и бессмысленна.
Каждый из нас может изобразить свой край на листе бумаги, но не каждый сможет передать полноту и прелесть природы, своего края.
Я люблю тебя, мой край родной!
Чого мені треба – відваги,
Розсудливості чи зневаги,
Щоб не втратити рівноваги
Під ногами?Хитається світ, мов човен.
Хитається від учора
Та ще й сьогодні раз по раз…
Де опора?А мені, щоб не впасти, треба
Хоч би зірки триматись у небі
І вірити, що ніде
І ніколи вона не впаде.***
О загребущий, судорожний час!
Чорний Едем… посередині нас.
А ми забули заповіт і суть.
І знов світ іде Ісус.
І кожен, спотикаючись,
за поли
хапає, аж доколи
Не вирве хоч би клаптичок поли -
І все,
немов прощення відмолив.
Іде зухвало далі торгувати
Душею, лахом, тілом, словом, братом,
Ще й доказати святість власну може: -
– А в мене – он,
благословення Боже.