Україна…Стражденна країна. Через скільки війн пройшла ця земля! Нездоланний народ український… Гноблять, калічать, труять рід, Ворожать, напускають чари, Здається, знищено вже й слід, Лиш потурнаки й яничари. Так писав Євген Маланюк про нашу Україну. Напевне, кожен із нас, колись, задавав собі питання: «Що є для мене Батьківщина?» Для кожного Батьківщина різна, як вважає дехто. Для когось – це край, де він живе, для когось – це країна, де його чекають, для інших - сторона, де йому добре і затишно. Але як би добре і затишно не було на сьогодні, завжди повертається людина до рідної землі, до свого коріння, до діда-прадіда. Солов’їна пісня, солов’їна мова, солов’їна країна; пісенна діброва, пісенне місто, пісенна країна; калиновий гай, калинове зілля, калиновий край; світанкова зоря, росяниста трава, жовто-блакитний край. Блакитний, бо не зрівняється небо над жодною країною з блакиттю нашого, українського неба. Жовтий, бо неозорі поля пшеничні, нескінченні простори українські. Україна – це гордий соняшник на довгому стеблі, калина, що зажурено похилилася через тин. Україна – це хрущі над вишнями, любисток, м’ята та барвінок. Україна – це найчарівніша природа, родючі чорноземи та синьоока волошка. Україна – чарівна пісня, вишитий рушник, великодня писанка. Україна – це верба над ставком, слово великого Кобзаря. Україна – це сповнена патріотизму дума і величний Київ. Можна безліч порівнянь придумати до нашої рідної землі. Адже вона, наша земля, наймиліша, найпривітніша, найкраща і оте - най – нескінченне. І недарма в нашій українській культурі стали свого роду гімном слова В. Симоненка: Можна все на світі вибирати, сину, Вибрати не можна тільки Батьківщину. «Я - українець» - гордо звучить з наших вуст ця фраза і об’єднує громадян нашої величезної країни в одне ціле. Тому кожен з нас мусить дбати про свою єдину країну, про красу, неповторність місця, де він народився, історію та національну культуру нашої української землі.
