Дуже часто ми чуємо таке висловлювання, як «краса врятує світ». Кожен вкладає у нього своє розуміння, але як правило люди мають на увазі зовнішню красу. Сьогодні, коли телебачення та увесь медійний світ загалом фіксує увагу лише на зовнішньому аспекті краси, насаджуючи штучні цінності и стандарти, якраз саме той момент, щоб звернути увагу на прості, але непорушні істини. Мається на увазі поняття краси перш за все духовної, внутрішньої.
Концентруючись лише на зовнішності, людина ризикує не тільки надбати купу комплексів, адже порівняно з так названими «ідеалами» сьогодення, будь яка людина відчуває власну неповноцінність, а ще й застигнути на одному місці у своєму розвитку. Саме тому дуже важливо усвідомити той факт, що лише духовна краса вдихає життя в нас, робить душу світлішою та вчинки правильними і зваженими.
Лише внутрішня краса є справжньою, є тією самою якісною характеристикою особистості. Коли ми збагачуємо наш життєвий досвід, коли ми робимо висновки та виправляємо помилки, коли ми звикаємо дбайливо ставитися до навколишнього світу та оточуючих нас людей, лише тоді ми розкриваємо найгарніші свої риси та світимося істинною красою. Такі люди навіть зовнішньо здаються більш привабливими, бо ми відчуваємо інших людей своєю душею, а вона ніколи не помиляється.
Кожен з нас може згадати такий приклад, коли на перший погляд дуже красива людина через деякий час постає перед нами якщо не потворою, то зверхньою та порожньою, і найчастіше ми відмовляємося підтримувати з нею відносини. Нам стає нецікаво, тому що в неї немає внутрішньої краси. Не звертайте уваги лише на зовнішній фасад, дивіться глибше й самі намагайтеся бути глибшими – і ваша справжня, духовна краса засяє новими гранями. Тільки тоді ви зможете стати справжньою людиною.
Тема твору: роздуми письменника про швидкоплинність життя, протягом якого кожний повинен встигнути покохати, зробити добрі справи. Ідея: заклик раціонально використовувати час, відведений на життя, поспішати жити. Основна думка: людина — велике створення на землі, вмій з гордістю носити це ім’я, кожна людина неповторна.
Композиція «Ти знаєш, що ти — людина?» Поезія починається з риторичних запитань, після чого В. Симоненко вмотивовано пояснює про смисл і призначення людини на землі, швидкоплинність її життя. Автор твору наголошує на тому, що людина повинна поспішати жити, робити добрі справи, залишаючи по собі слід. Вірш складається з чотирьох куплетів, кожний з який містить по п’ять рядків.
Проблематика «Ти знаєш, що ти — людина?» – людина і суспільство (призначення людини на землі); індивідуальність кожної людини; швидкоплинність часу і життя.
Художні засоби:
Повтори: Усмішка твоя — єдина, Мука твоя — єдина, Очі твої — одні.Риторичні запитання: «Ти знаєш, що ти — людина?» «Ти знаєш про це чи ні?»Риторичний оклик: «Гляди ж не проспи!» Епітети: «люди добрі, ласкаві, злі», «усмішка, мука єдина».
Дуже часто ми чуємо таке висловлювання, як «краса врятує світ». Кожен вкладає у нього своє розуміння, але як правило люди мають на увазі зовнішню красу. Сьогодні, коли телебачення та увесь медійний світ загалом фіксує увагу лише на зовнішньому аспекті краси, насаджуючи штучні цінності и стандарти, якраз саме той момент, щоб звернути увагу на прості, але непорушні істини. Мається на увазі поняття краси перш за все духовної, внутрішньої.
Концентруючись лише на зовнішності, людина ризикує не тільки надбати купу комплексів, адже порівняно з так названими «ідеалами» сьогодення, будь яка людина відчуває власну неповноцінність, а ще й застигнути на одному місці у своєму розвитку. Саме тому дуже важливо усвідомити той факт, що лише духовна краса вдихає життя в нас, робить душу світлішою та вчинки правильними і зваженими.
Лише внутрішня краса є справжньою, є тією самою якісною характеристикою особистості. Коли ми збагачуємо наш життєвий досвід, коли ми робимо висновки та виправляємо помилки, коли ми звикаємо дбайливо ставитися до навколишнього світу та оточуючих нас людей, лише тоді ми розкриваємо найгарніші свої риси та світимося істинною красою. Такі люди навіть зовнішньо здаються більш привабливими, бо ми відчуваємо інших людей своєю душею, а вона ніколи не помиляється.
Кожен з нас може згадати такий приклад, коли на перший погляд дуже красива людина через деякий час постає перед нами якщо не потворою, то зверхньою та порожньою, і найчастіше ми відмовляємося підтримувати з нею відносини. Нам стає нецікаво, тому що в неї немає внутрішньої краси. Не звертайте уваги лише на зовнішній фасад, дивіться глибше й самі намагайтеся бути глибшими – і ваша справжня, духовна краса засяє новими гранями. Тільки тоді ви зможете стати справжньою людиною.
Read more: http://ycilka.net/tvir.php?id=746#ixzz42mcdKIjC
Ідея: заклик раціонально використовувати час, відведений на життя, поспішати жити.
Основна думка: людина — велике створення на землі, вмій з гордістю носити це ім’я, кожна людина неповторна.
Композиція «Ти знаєш, що ти — людина?»
Поезія починається з риторичних запитань, після чого В. Симоненко вмотивовано пояснює про смисл і призначення людини на землі, швидкоплинність її життя. Автор твору наголошує на тому, що людина повинна поспішати жити, робити добрі справи, залишаючи по собі слід.
Вірш складається з чотирьох куплетів, кожний з який містить по п’ять рядків.
Проблематика «Ти знаєш, що ти — людина?» – людина і суспільство (призначення людини на землі); індивідуальність кожної людини; швидкоплинність часу і життя.
Художні засоби:
Повтори: Усмішка твоя — єдина, Мука твоя — єдина, Очі твої — одні.Риторичні запитання: «Ти знаєш, що ти — людина?» «Ти знаєш про це чи ні?»Риторичний оклик: «Гляди ж не проспи!» Епітети: «люди добрі, ласкаві, злі», «усмішка, мука єдина».