Поезії А. Малишка періоду Великої Вітчизняної війни вражають своєю ліричністю та реалістичним зображенням подвигів і фронтових буднів. Ці творисприймаються як сповідь поета-воїна, що був одним з тих, хто боровся з фашистами.Тисяча дев'ятсот сорок шостого року А. Малишко написав і опублікував поему «Прометей». Це один з найкращих його творів. Поема написана в героїко-романтичному ключі, нагадує легенду, але основа її реалістична. Художня та життєва правда органічно співіснують. Поет звертається до образу Прометея. За міфом, цей титан викрав у богів вогонь і передав його на землю людям, за що був покараний Зевсом. Таким чином, ім'я Прометея стало уособлювати людину, яка жертвує собою заради благополуччя інших людей. Автор передає нам розповідь про юнака-воїна, яку він почув від плотаря. Як і багато інших юнаків, герой пішов на фронт і був тяжко поранений у бою. Непритомного, його знайшов сільський хлопчик. Та от в село прийшли німці. Що робити? Мовчати і прирікти на знищення все село чи признатись і ціною свого життя врятувати сім'ю, яка дала йому притулок, інших селян?У хвилини важких роздумів воїн згадує Прометея, який стає для нього прикладом і надихає на подвиг. Коли фашисти погрожують спалити село, то юнак кидає своїм катам: «Стріляй! Розвідник я. Солдат». Так він приносить себе в жертву, щоб врятувати незнайомих людей. Але ця жертва не виявилася марною. Хлопчик, друг загиблого солдата, «серця стлілого останки зібрав, на груди приховав».А. Малишко змалював у своїй поемі не конкретну людину, а типовий образ воїна, який є зразком героїзму та відданості рідній землі.
Майнула у садок
На ряст, на квітки подивиться,
Почуть Зозулин голосок.
От примостилась на красолі
Та й думає про те,
Що як то гарно жить на волі.
Коли усе цвіте.
Сидить, спесиво (1) поглядає.
Що робиться в садку;
Вітрець тихесенько гойдає.
Мов панночку яку...
Побачила Бджолу близенько:
— Добридень! — каже їй. —
Оддиш хоч трохи, моя ненько.
Сідай отут мерщій.
— Та ніколи мені сидіти, —
Одвітує Бджола, —
Вже час до пасіки летіти:
Далеко від села.
— Яка погана, — Муха каже, —
На світі доленька твоя:
Раненько встане, пізно ляже...
Мені б отак — змарніла б я.
За тиждень би головоньку схилила.
Моє життя, голубко мила, —
Талан як слід:
Чи де бенкет (2), чи де обід.
Або весіллячко, родини, —
Такої гарної години
Ніколи не втеряю я:
І їм, і ласую доволі, —
Не те що клопоти у полі
І праця бідная твоя! —
На річ таку Бджола сказала:
— Нехай воно і так;
Та тільки он що я чувала,
Що Муху зневажає всяк,
Що де ти не поткнешся
Або до страви доторкнешся, —
Тебе ганяють скрізь: Непрохана не лізь.
— Стару новинку, — каже Муха, —
Десь довелось тобі почуть!..
Запевне, дурень дурня слуха...
Велике діло — проженуть!
Не можна в двері — я в кватирку
Або пролізу в іншу дірку —
І зась усім!
Нехай ся байка мухам буде.
Щоб не сказали часом люде,
Що надокучив їм.