ответ:Микола Куліш — митець багатогранного таланту. Він писав прозу й публіцистику, але визнання до нього прийшло, коли Гнат Юра поставив у Харкові драму "97".
Творчість М. Куліша — це багатогранне, загострене зображення побуту психології українців.
В Україні у перші десятиліття відбувалися складні соціально-культурні процеси, точилися гострі політичні і літературні дискусії. Микола Куліш завжди знаходиться у центрі подій, головний герой його твору — українець за походженням, але малорос за своєю суттю. Він типовий "колишній українець", у психіці якого навіки вкоренилося, що все українське — то "третій сорт", а відмовитися від свого, національного — єдиний б вирватися з "плебейського" стану. Мина Мазайло, службовець тресту "Донвугілля", соромиться свого "малоросійського" походження. Причину усіх життєвих невдач він бачить у власному прізвищі: "Мазайло! Жодна гімназистка не хотіла гуляти — Мазайло! На службу не приймали — Мазайло! Од кохання відмовлялися — Мазайло!" Він обирає собі нове прізвище серед кількох таких, що звучать "благородно": Тюльпанов, Розов, Алмазов, і врешті зупиняється на Мазєніну. У цьому рішенні його підтримує дружина Килина Трохимівна, для якої теж чоловікове прізвище, що його вона носить багато років, "як віспа на житті..." Розпач вчувається у її словах: "Мене обдурив: я покохала не Мазайла, а Мазалова, чом не сказав?"
Абсолютна відсутність національної свідомості, зневага до свого прізвища, по батькові характеризують доньку Мини Рину. Вона живе в такий час і в такій країні, де все це можна швидко змінити, написавши заяву до загсу.
ответ:Микола Куліш — митець багатогранного таланту. Він писав прозу й публіцистику, але визнання до нього прийшло, коли Гнат Юра поставив у Харкові драму "97".
Творчість М. Куліша — це багатогранне, загострене зображення побуту психології українців.
В Україні у перші десятиліття відбувалися складні соціально-культурні процеси, точилися гострі політичні і літературні дискусії. Микола Куліш завжди знаходиться у центрі подій, головний герой його твору — українець за походженням, але малорос за своєю суттю. Він типовий "колишній українець", у психіці якого навіки вкоренилося, що все українське — то "третій сорт", а відмовитися від свого, національного — єдиний б вирватися з "плебейського" стану. Мина Мазайло, службовець тресту "Донвугілля", соромиться свого "малоросійського" походження. Причину усіх життєвих невдач він бачить у власному прізвищі: "Мазайло! Жодна гімназистка не хотіла гуляти — Мазайло! На службу не приймали — Мазайло! Од кохання відмовлялися — Мазайло!" Він обирає собі нове прізвище серед кількох таких, що звучать "благородно": Тюльпанов, Розов, Алмазов, і врешті зупиняється на Мазєніну. У цьому рішенні його підтримує дружина Килина Трохимівна, для якої теж чоловікове прізвище, що його вона носить багато років, "як віспа на житті..." Розпач вчувається у її словах: "Мене обдурив: я покохала не Мазайла, а Мазалова, чом не сказав?"
Абсолютна відсутність національної свідомості, зневага до свого прізвища, по батькові характеризують доньку Мини Рину. Вона живе в такий час і в такій країні, де все це можна швидко змінити, написавши заяву до загсу.