Від виходу друком першого видання "кобзаря" і до сьогодні про т. шевченка, його життя і геніальну творчість надруковано стільки книг, статей, досліджень не тільки в україні, айв інших країнах світу, що їх навіть не перелічити. його поезія, вірші й поеми хвилювали та хвилюють не одне покоління читачів.з поетичною спадщиною т. шевченка я почала знайомитися ще в дитячому садочку, потім стала читати шевченка в школі. вірші, поеми, хвилювали мене, викликали співчуття. серед поетичних творів особливо пам'ятними для мене є поезії, які ніби відкривають внутрішній світ митця. перш за все це поезії "думи мої, думи мої". чому поезії, а не поезія? у т. шевченка є дві поезії з такою назвою, які, на мою думку, доповнюють одна одну і свідчать про незмінність поглядів поета на творчість та її призначення.перша поезія з такою назвою написана т. шевченком 1839 року в петербурзі. уже викупили тараса з кріпацтва, уже навчався він в академії художеств, а прагнення писати не покидало митця. чи потрібно його слово, його "діти", як називає шевченко поетичні рядки своїх віршів? і для кого? т. шевченко — син свого народу, відданий син своєї вітчизни, а тому і ставить перед собою митець завдання: думи мої, думи мої,квіти мої, діти! виростав вас, доглядав вас, —де ж мені вас діти? в україну ідіть, діти! в нашу україну.служити своїм словом рідному народові й вітчизні, будити в ньому волелюбність — таке завдання поета: за степи та за могили,що на україні,серце мліло, не хотілоспівать на чужині.а в однойменному вірші 1847 року "думами" поет називає вісті з україни, без яких він не може жити па засланні. це сум за рідшім краєм: думи мої, думи моїви мої єдині,не кидайте хоч ви менепри лихій годині. "думи мої, думи мої" 1839 року — це твір-програма поета. покладена на музику, ця поезія стала гімном творчості кобзаря. коли лунає шевченкове словю під ід музики, то мені теж хочеться встати і співати, — ось така сила — сила шевченкового слова.
Недарма говорять, що природа – наша мати. Вона дає людині все необхідне для життя, хоч ми не завжди можемо оцінити її дарунки. Що може бути кращим за тепле сонце, величні гори, грайливе море, квітучі дерева навесні? Світ природи багатий і різноманітний. Чого варті сотні тисяч видів тварин, більшість з яких ми ніколи не бачили у житті! А найголовніше те, що людина не просто користується тим, що природа дає їй, а cама становить її невід’ємну частину. Зараз ми всі звикли жити у світі, який начебто будуємо для себе самі. Ми живемо у великих будинках, оснащених високотехнологічними побутовими пристроями, маємо змогу пересуватися на великі відстані завдяки автомобілям, потягам, літакам. Також ми можемо слідкувати за тим, що відбувається за тисячі кілометрів, через Інтернет або телебачення. Але на мою думку, все це вторинне, адже в будь-якому випадку ми використовуємо знання законів природи та її енергію для створення всіх цих технологій. І на крайній випадок, людина може прожити без усього цього, як жили наші предки й досі живуть деякі первісні племена. Але неможливо жити, якщо ти не маєш змоги насолодитися свіжим ранковим повітрям, погратися з маленьким ласкавим кошеням, погрітися на літньому сонечку, вдихнути аромат троянд, побачити високо в небі світ уже неіснуючих зірок. Хтось може не погодитись, але мені здається, кожен із нас потребує цих простих радощів час від часу. Недарма на вихідні й свята люди полюбляють бувати на природі, тому що спілкування з нею допомагає їм відпочити, розслабитися, зібратися з силами для вирішення важливих проблем в нашому, «людському» світі. Дуже засмучує те, що люди захопившись розвитком нових технологій, часто шкодять природі. Наша діяльність викликає забруднення довколишнього середовища, кліматичні зміни, вимирання видів тварин і рослин. Колись це було не дуже помітно, а зараз у великих містах просто нема чим дихати. Необхідно пам’ятати, що шкодячи природі, ми робимо гірше самим собі. Мені дуже подобається, що в багатьох країнах люди звернули увагу на альтернативні джерела енергії та екологічні види транспорту. У цій справі неможна бути байдужим – ми маємо зберегти багатства і красу природи, тільки за цієї умови можливе й наше існування на Землі.
