Мистецтво має багато в вираження: у камені, у фарбах, у звуках, у слові тощо. Кожен його різновид, впливаючи на різні органи чуття, може справляти на людину сильне враження й створювати такі образи, що закарбуються назавжди.
Багато років точаться дискусії щодо того, яке з різновидів мистецтва має найбільшу виражальну силу. Хтось вказує на мистецтво слова, хтось – на живопис, треті називають музику найтоншим, а відтак найвпливовішим на душу людини мистецтвом.
Мені здається, це питання індивідуального смаку, про який, як кажуть,не сперечаються. Безперечним є лише той факт, що мистецтво має якусь загадкову силу та владу над людиною. Причому сила ця поширюється як на автора, творця, так і на “споживача” продуктів творчої діяльності.
Художник не може інколи подивитися на світ очима звичайної людини, як-от герой з новели М. Коцюбинського “Цвіт яблуні”. Він розривається між двома своїми ролями: батька, що зазнав горя через хворобу своєї доньки, й митця, що не може не дивитися на події згасання своєї дитини, як на матеріал для майбутньої повісті.
Часом і слухач не в змозі зупинити дію сил мистецтва. У “Давній казці” Лесі Українки можна побачити, як сила пісні, слова співця допомагають лицареві полонити серце коханої. Згодом ми бачимо, як слово, високе слово пісні, скидає з престолу лицаря, який перетворився на тирана. І таких прикладів безліч.
Вочевидь, наші класики, відчуваючи тонкі порухи людської душі, хотіли показати нам, як може впливати на людину й навіть на цілий народ художник. Дякувати таким прикладам, ми можемо глибше розуміти не лише силу мистецтва, а й цінувати творче в людині.
Мораль байки Ворона і лисиця відкривається юному читачеві ще до моменту знайомства з сюжетною лінією - в перших трьох рядках: лестощі - зброя слабких, але перемогти з її до можна навіть над самим сильним, адже «в серці підлесник завжди знайде куточок». Саме в цьому полягає головна думка байки.
Іван Андрійович Крилов - великий байкар. І нехай сюжети його байок в більшості своїй запозичені у Езопа і Лессінга, так вміло адаптувати їх до реального життя російської людини, його пороків і слабкостей, міг тільки Крилов.
Байка Ворона і лисиця не виняток! Як яскраво і емоційно автор описує, здавалося б, просту ситуацію: на гілці дерева сидить ворона з сиром, повз пробігає лисиця і, відчувши запах «ласощі», розуміє, що просто відняти сир у ворони вона не зможе, тому що та перебуває досить високо , шахрайка вирішується на хитрість, всіляко нахвалюючи чорнокрилу птицю, вона домагається того, що та випускає сир зі свого дзьоба, і він дістається лисиці. Особлива увага при цьому Крилов приділяє опису того, які відверто «брехливі» компліменти каже вороні лисиця і як птах «ведеться» на цю надуману похвалу. Тим самим він насміхається над тими, хто сліпо вірить чужим словами, чи не співвідносячи їх з реальністю, засуджує тих, хто домагається перемоги обманом і лестощами, і застерігає всіх нас від помилок, скоєних обома персонажами.
Мистецтво має багато в вираження: у камені, у фарбах, у звуках, у слові тощо. Кожен його різновид, впливаючи на різні органи чуття, може справляти на людину сильне враження й створювати такі образи, що закарбуються назавжди.
Багато років точаться дискусії щодо того, яке з різновидів мистецтва має найбільшу виражальну силу. Хтось вказує на мистецтво слова, хтось – на живопис, треті називають музику найтоншим, а відтак найвпливовішим на душу людини мистецтвом.
Мені здається, це питання індивідуального смаку, про який, як кажуть,не сперечаються. Безперечним є лише той факт, що мистецтво має якусь загадкову силу та владу над людиною. Причому сила ця поширюється як на автора, творця, так і на “споживача” продуктів творчої діяльності.
Художник не може інколи подивитися на світ очима звичайної людини, як-от герой з новели М. Коцюбинського “Цвіт яблуні”. Він розривається між двома своїми ролями: батька, що зазнав горя через хворобу своєї доньки, й митця, що не може не дивитися на події згасання своєї дитини, як на матеріал для майбутньої повісті.
Часом і слухач не в змозі зупинити дію сил мистецтва. У “Давній казці” Лесі Українки можна побачити, як сила пісні, слова співця допомагають лицареві полонити серце коханої. Згодом ми бачимо, як слово, високе слово пісні, скидає з престолу лицаря, який перетворився на тирана. І таких прикладів безліч.
Вочевидь, наші класики, відчуваючи тонкі порухи людської душі, хотіли показати нам, як може впливати на людину й навіть на цілий народ художник. Дякувати таким прикладам, ми можемо глибше розуміти не лише силу мистецтва, а й цінувати творче в людині.
Мораль байки Ворона і лисиця відкривається юному читачеві ще до моменту знайомства з сюжетною лінією - в перших трьох рядках: лестощі - зброя слабких, але перемогти з її до можна навіть над самим сильним, адже «в серці підлесник завжди знайде куточок». Саме в цьому полягає головна думка байки.
Іван Андрійович Крилов - великий байкар. І нехай сюжети його байок в більшості своїй запозичені у Езопа і Лессінга, так вміло адаптувати їх до реального життя російської людини, його пороків і слабкостей, міг тільки Крилов.
Байка Ворона і лисиця не виняток! Як яскраво і емоційно автор описує, здавалося б, просту ситуацію: на гілці дерева сидить ворона з сиром, повз пробігає лисиця і, відчувши запах «ласощі», розуміє, що просто відняти сир у ворони вона не зможе, тому що та перебуває досить високо , шахрайка вирішується на хитрість, всіляко нахвалюючи чорнокрилу птицю, вона домагається того, що та випускає сир зі свого дзьоба, і він дістається лисиці. Особлива увага при цьому Крилов приділяє опису того, які відверто «брехливі» компліменти каже вороні лисиця і як птах «ведеться» на цю надуману похвалу. Тим самим він насміхається над тими, хто сліпо вірить чужим словами, чи не співвідносячи їх з реальністю, засуджує тих, хто домагається перемоги обманом і лестощами, і застерігає всіх нас від помилок, скоєних обома персонажами.