Бідному википить, а багатому накипить. День довгий, а вік короткий. Без діла слабіє сила.Без охоти нема роботи.Без роботи день роком стає.Без сокири не тесляр — без голки не кравець.Без труда нема плода.Будеш трудиться — будеш кормиться.Губами говори, а руками роби!Де руки й охота, там скора робота.Для нашого Федота не страшна робота.Діло майстра величає!Добре діло утіха, коли ділові не поміха.Добре роби — добре й буде!Добрий початок — половина діла.Добра пряха на скіпку напряде.Добре тому ковалеві, що на обидві руки кує!За один раз не зітнеш дерева враз.Заклопотався, як квочка коло курчат.Зароблена копійка краща за крадений карбованець.Кожна птичка своїм носиком живе.Коли є до чого жагота, то кипить в руках робота.Коли почав орати, то у сопілку не грати!Лежачого хліба ніде нема.Маленька праця краща за велике безділля.На дерево дивись, як родить, а на чоловіка, як робить.На охочого робочого діло найдеться.Не в цім хороша, що чорноброва, а в тім, що діло робить.Не взявшись за сокиру, хати не зробиш.Не дивись на чоловіка, а на його діло.Не кайся рано встати, а кайся довго спати.Не місце красить чоловіка, а чоловік місце.Не одежа красить людину, а добрі діла.Не святі горшки ліплять, а прості люди.Не сокира теше, а чоловік.Недаром говориться, що діло майстра боїться.Печені голуби не летять до губи.Під лежачий камінь вода не тече.Поки не упріти, поти не уміти.По роботі пізнати майстра.Праця чоловіка годує, а лінь марнує.Працює, як чорний віл.Працюй, як коняка, а їж, як собака.Ранні пташки росу п'ють, а пізні — слізки ллють.Рання пташка росу оббиває.Роби до поту, а їж в охоту!Робить, як чорний віл.Роботі як не сядеш на шию, то вона тобі сяде.Старається, як мурашка.Того руки не болять, що уміють.Треба нахилиться, щоб з криниці води напиться.Труд чоловіка кормить.Трудова копійка годує довіку.Хочеш їсти калачі — не сиди на печі.Хто багато робив, той і багато знає.
Уже з перших сторінок повісті "Кайдашева сім'я" читач потрапляє в село Семигори, що знаходиться в яру, який "в'ється гадюкою між крутими горами, між зеленими терасами". В уяві постають під солом'яними стріхами хати, подвір'я, що огороджені невисокими тинами, з димарів ледь помітною змійкою вгору піднімається дим. Нарешті зустріч з героями. Неначе живі стають вони перед очима. Ось Маруся Кайдашиха — гарна господиня, що рано встала і почала готувати сніданок. Кріпаччина висушила її душу, знищила в ній все добре, ніжне, ласкаве, Тепер жадоба до власності керує всіма її вчинками. Вона довгий час працювала в панів, навчилася зневажливо ставитись до бідніших за себе. Саме через це в сім'ї найчастіше виникали сварки.
Тут. же її чоловік Омелько Кайдаш. Він не сидить без діла. Працює по господарству. Його зовнішність і характер мали на собі відбиток важкої праці. Пекучий біль неволі, який залишився в його душі, він намагався залити горілкою. Вона й довела його до загибелі. Стає жаль цього працьовитого, доброго чоловіка, якого згубило пияцтво, безвихідність підневільного життя.
Чим більше заглиблюєшся в текст, тим важче стає на душі. Але чому ж? Та тому, що рідні люди перетворюються на ворогів. Невже так можна ненавидіти найрідніших? І через що? Хіба тут винна лише власність? А де поділися людська совість, повага, милосердя, душевна щедрість? Якими ж принципами керуються герої твору? Постійні сварки за "моє" і "твоє", життя за принципом: "моя хата скраю", думки тільки про себе, а про інших байдуже. Відстоюючи ці принципи, вони готові очі повибивати одне одному. І не тільки у переносному значенні, адже Мотря у сварці за мотовило дійсно вибила свекрусі око. А пригадаємо епізод, коли та ж Мотря полізла на горище, щоб забрати свою курку, і заодно покрала яйця в Мелашки. Лаврін забрав драбину, і "Мотря теліпалася на стіні, наче павук на павутинні". Читаючи повість, ми сміємось. Але сміх цей гіркий. Письменник з такою художньою майстерністю змалював дрібновласницький побут українського села, щоб ми від душі посміялись і разом з тим здригнулися від жаху. Ми ж знаємо, що українці — народ добрий, щедрий, привітний, гостинний. Але стає зрозумілим, що постійні злидні, нестача зробили їх дріб'язковими, виховували жорстокість, злість, бездушність, заздрість.
Повість учить нас, що людина, незважаючи на соціальні умови, повинна бути великодушною, повинна розуміти оточуючих, щоб ніякі причини, перешкоди, труднощі не змогли б зробити з неї егоїста та власника. Тож будемо цінувати родинні стосунки, підтримувати одне одного, бо дружба та злагода між членами родини — це запорука спокійного, довгого, щасливого життя.
Тут. же її чоловік Омелько Кайдаш. Він не сидить без діла. Працює по господарству. Його зовнішність і характер мали на собі відбиток важкої праці. Пекучий біль неволі, який залишився в його душі, він намагався залити горілкою. Вона й довела його до загибелі. Стає жаль цього працьовитого, доброго чоловіка, якого згубило пияцтво, безвихідність підневільного життя.
Чим більше заглиблюєшся в текст, тим важче стає на душі. Але чому ж? Та тому, що рідні люди перетворюються на ворогів. Невже так можна ненавидіти найрідніших? І через що? Хіба тут винна лише власність? А де поділися людська совість, повага, милосердя, душевна щедрість? Якими ж принципами керуються герої твору? Постійні сварки за "моє" і "твоє", життя за принципом: "моя хата скраю", думки тільки про себе, а про інших байдуже. Відстоюючи ці принципи, вони готові очі повибивати одне одному. І не тільки у переносному значенні, адже Мотря у сварці за мотовило дійсно вибила свекрусі око. А пригадаємо епізод, коли та ж Мотря полізла на горище, щоб забрати свою курку, і заодно покрала яйця в Мелашки. Лаврін забрав драбину, і "Мотря теліпалася на стіні, наче павук на павутинні". Читаючи повість, ми сміємось. Але сміх цей гіркий. Письменник з такою художньою майстерністю змалював дрібновласницький побут українського села, щоб ми від душі посміялись і разом з тим здригнулися від жаху. Ми ж знаємо, що українці — народ добрий, щедрий, привітний, гостинний. Але стає зрозумілим, що постійні злидні, нестача зробили їх дріб'язковими, виховували жорстокість, злість, бездушність, заздрість.
Повість учить нас, що людина, незважаючи на соціальні умови, повинна бути великодушною, повинна розуміти оточуючих, щоб ніякі причини, перешкоди, труднощі не змогли б зробити з неї егоїста та власника. Тож будемо цінувати родинні стосунки, підтримувати одне одного, бо дружба та злагода між членами родини — це запорука спокійного, довгого, щасливого життя.