У п’єсі відображено зміни, які відбулися в українському селі після реформи 1861 року. Мартин Боруля — чиновник, тобто вільна людина, яка сплачує грошовий податок. Як бачимо, чиновники — досить заможні люди, у них велике господарство, на якому працюють також і наймані робітники — збіднілі селяни. Мартин платить робітникам «на своїх харчах тридцять рублів», крім того, утримує сина-чиновника. Відповідно до указу, чиновники були зобов’язані подати документи, які підтверджували б їхнє дворянське походження. Якщо ж таких документів не буде, то їх прирівняють у правах до селян. Тому Красовський демонструє зверхність над Борулею.
Недарма говорять, що природа – наша мати. Вона дає людині все необхідне для життя, хоч ми не завжди можемо оцінити її дарунки. Що може бути кращим за тепле сонце, величні гори, грайливе море, квітучі дерева навесні? Світ природи багатий і різноманітний. Чого варті сотні тисяч видів тварин, більшість з яких ми ніколи не бачили у житті! А найголовніше те, що людина не просто користується тим, що природа дає їй, а cама становить її невід’ємну частину. Зараз ми всі звикли жити у світі, який начебто будуємо для себе самі. Ми живемо у великих будинках, оснащених високотехнологічними побутовими пристроями, маємо змогу пересуватися на великі відстані завдяки автомобілям, потягам, літакам. Також ми можемо слідкувати за тим, що відбувається за тисячі кілометрів, через Інтернет або телебачення. Але на мою думку, все це вторинне, адже в будь-якому випадку ми використовуємо знання законів природи та її енергію для створення всіх цих технологій. І на крайній випадок, людина може прожити без усього цього, як жили наші предки й досі живуть деякі первісні племена. Але неможливо жити, якщо ти не маєш змоги насолодитися свіжим ранковим повітрям, погратися з маленьким ласкавим кошеням, погрітися на літньому сонечку, вдихнути аромат троянд, побачити високо в небі світ уже неіснуючих зірок. Хтось може не погодитись, але мені здається, кожен із нас потребує цих простих радощів час від часу. Недарма на вихідні й свята люди полюбляють бувати на природі, тому що спілкування з нею допомагає їм відпочити, розслабитися, зібратися з силами для вирішення важливих проблем в нашому, «людському» світі. Дуже засмучує те, що люди захопившись розвитком нових технологій, часто шкодять природі. Наша діяльність викликає забруднення довколишнього середовища, кліматичні зміни, вимирання видів тварин і рослин. Колись це було не дуже помітно, а зараз у великих містах просто нема чим дихати. Необхідно пам’ятати, що шкодячи природі, ми робимо гірше самим собі. Мені дуже подобається, що в багатьох країнах люди звернули увагу на альтернативні джерела енергії та екологічні види транспорту. У цій справі неможна бути байдужим – ми маємо зберегти багатства і красу природи, тільки за цієї умови можливе й наше існування на Землі.
У п’єсі відображено зміни, які відбулися в українському селі після реформи 1861 року. Мартин Боруля — чиновник, тобто вільна людина, яка сплачує грошовий податок. Як бачимо, чиновники — досить заможні люди, у них велике господарство, на якому працюють також і наймані робітники — збіднілі селяни. Мартин платить робітникам «на своїх харчах тридцять рублів», крім того, утримує сина-чиновника. Відповідно до указу, чиновники були зобов’язані подати документи, які підтверджували б їхнє дворянське походження. Якщо ж таких документів не буде, то їх прирівняють у правах до селян. Тому Красовський демонструє зверхність над Борулею.