знайомлячись із головним героєм оповідання, федьком, ми спочатку ставимося до нього дещо насторожено. адже він був справжнім зірвиголовою. ніколи не давав своїм одноліткам спокійно гратися, завжди дражнив їх, забирав іграшки, навіть доводив до сліз. j за це від своїх батьків отримував доброї прочуханки. мене ж вражає мужність і чесність федька. навіть коли його били, він ніколи не кричав і не плакав, завжди казав правду, якою б вона не була. за не батько майже не гнівався на халамидника. навіть давав йому 2—3 копійки.
толя зовсім не такий, як федько. це ніжний та смирненький хлопчик, який намагається бути схожим на федька. але це йому не вдається, і він виглядає жалюгідним і смішним. федько постійно спокутував толю на якусь витівку. і смирненький, чепурненький хлопчик приходив додому весь у лахмітті, звинувачуючи в усьому федька.
в оповіданні описується випадок, де розкриваються справжні характери героїв. одного дня захеканий федько, весь у грязюці, прибіг до хлопців і розповів їм про льодохід на річці і про свою небезпечну ідею перейти річку. усі хлопці, наче зачаровані ним, наступного дня пішли на річку, де до них причепився толя, якого навіть і не кликали. саме толя підштовхнув федька перейти річкою на той берег, що федькові без проблем удалося зробити.
заздрячи халамидникові, толя сам вирішив переправитися через річку і тим самим викликати захоплення у спостерігачів. але йому не пощастило. уже на середині річки толя зрозумів, що це не так легко, й почав панікувати. якби не федько, толю б чекала неминуча смерть. халамидник витяг хлопця на берег, хоча сам упав у крижану воду. однак дорослі не оцінили героїзм федька, а, навпаки, звинуватили його в тому, що сталося, і жорстоко покарали, незважаючи на важкий стан здоров'я.
ці слова і. багряного в його романі «сад гетсиманський» дух жорстокої епохи в житті українського народу, епохи репресій та поневірянь, підозри та зради.
багряний узявся за розгляд такої непростої теми тому, що він сам був свідком цих подій: він був заарештований, довго знаходився у в’язниці, але йому все ж пощастило залишитися після всього цього живим. отже, роман «сад гетсиманський» містить автобіографічні факти.
назву «сад гетсиманський» було взято іваном багряним з біблії. сад гетсиманський — місце, де юда зрадив христа. зраджено було і головного героя твору андрія чумака. він втік з табору, де знаходився за свої погляди, і повернувся додому на похорон батька. але вдома він не встиг пробути і доби: до його хати приходять працівники нквс і забирають андрія з собою.
по дорозі до в’язниці він помічає зміни рідного міста, де довго не був: кругом червоний колір, фарби облупилися. колись цей колір був кольором революції, а тепер став кольором насильства і страху. також він помічає зміни в обличчях людей. люди «засмоктані, виснажені, обдерті.
зосереджені в собі, позначені тавром суворої професії». в’язниця знаходилась в харкові на вулиці раднаркомівській. це велике місто теж змінилося, тепер харків був «понурий, припорошений сажою і посипаний сміттям». негативні враження андрія доповнює зустріч з працівником нквс товаришкою нечаєвою. нахабство, брутальні вислови з її вуст — все це не схоже на поведінку жінки, яка в уяві андрія повинна бути лагідною та ніжною. будинок іння нквс називали «фабрика-кухня». андрій чує, як працює конвеєр «фабрики-кухні».
звідусіль чути стогін людей та страшні відгуки мордування. органи безпеки знищують «ворогів народу». ці «вороги народу» — найосвіченіші люди: інженери, професори, студенти, письменники єдина іх вина в тому, що вони мають здатність мислити, а не сліпо вірити в ідеали. андрій на собі відчуває ті нелюдські умови, в яких треба жити: тіснота, духота, відсутність їжі. для тоталітарного режиму людина — це «дірка від бублика». в срср людей вистачить».
всі ці жорстокі тортури повинні вбити в людях всі прагнення, перетворити їх в оті «дірки». ця система намагається зламати у людей бажання кращого життя, хоче зробити з них слухняні машини. але чи можуть сотні тисяч людей бути ворогами народу? в одному з діалогів зі слідчим андрій каже, що один чоловік може бути ворогом народу, десять може, тисяча, але мільйони людей — це не вороги народу, це сам народ. отже всі люди, які будували цю країну, сподіваючись на краще, зараз за гратами в’язниць. тому не випадково кульмінацією твору є поява в камері дідуся. — карла маркса. кругом була атмосфера недовіри і зради.
немало з колишніх відомих революціонерів, а також самих працівників служби безпеки також могли опинитися серед «ворогів народу». можна було «завербувати» будь-якого працівника цієї установи: треба було» лише звинуватити його перед начальством в тій самій «контрреволюційній діяльності». всі наглядачі поводилися з в’язнями дуже суворо, але був з них один не прізвище мельник. всі в’язні його дуже поважали за його добрість, казали, що він єдина людина в цій установі. коли потім андрій дізнався, що мельник власноручно розстрілював людей, його це дуже вразило. таку саме дволикість мав і тодішній режим.
отже, єдине, що залишається андрієві, — це витримати всі тортури і вмерти тільки фізично. людина повинна витримати все, бо вона міцніша за цю систему, вона вища за неї. «людина — найвеличніша з усіх істот». замислюється андрій і над тим нещастям, що трапилося з усіма цими людьми, які повинні приймати муки, не знаючи своєї вини, які віддали всі свої сили на збудування соціалістичної держави, сподіваючись на краще майбутнє. разом з цим андрій приходить до висновку, що людина — «найпідліша з усіх істот».
наприкінці свого перебування у тюрмі він дізнається, хто був юдою. це був отець яків, який читав його матері біблію у день приїзду синів додому. андрієві стало після цього набагато легше, бо думка, що зрадив його хтось з братів, чи, може, його кохана катря, думка, що гризла його увесь час, не була правдою. потім андрій дізнається, що всі його брати і сестра теж знаходяться в цій в’язниці і що катря … збожеволіла. ось якою ціною дісталася андрієві ця перемога над страшною машиною смерті.
ціною катерининого божевілля. всім їм дали по двадцять років таборів, але андрій все-таки зміг вистояти і залишитися людиною. іван багряний зобразив персонажа, який не витрачає волі і людської подоби в надзвичайних умовах жахливого поневіряння в застінках нквс. цим він показує незламність українського народу, його національної свідомості. «сад гетсиманський» — розповідь про зраду і вірність, жахлива трагедія народу, що зраджував і вбивав сам себе.
знайомлячись із головним героєм оповідання, федьком, ми спочатку ставимося до нього дещо насторожено. адже він був справжнім зірвиголовою. ніколи не давав своїм одноліткам спокійно гратися, завжди дражнив їх, забирав іграшки, навіть доводив до сліз. j за це від своїх батьків отримував доброї прочуханки. мене ж вражає мужність і чесність федька. навіть коли його били, він ніколи не кричав і не плакав, завжди казав правду, якою б вона не була. за не батько майже не гнівався на халамидника. навіть давав йому 2—3 копійки.
толя зовсім не такий, як федько. це ніжний та смирненький хлопчик, який намагається бути схожим на федька. але це йому не вдається, і він виглядає жалюгідним і смішним. федько постійно спокутував толю на якусь витівку. і смирненький, чепурненький хлопчик приходив додому весь у лахмітті, звинувачуючи в усьому федька.
в оповіданні описується випадок, де розкриваються справжні характери героїв. одного дня захеканий федько, весь у грязюці, прибіг до хлопців і розповів їм про льодохід на річці і про свою небезпечну ідею перейти річку. усі хлопці, наче зачаровані ним, наступного дня пішли на річку, де до них причепився толя, якого навіть і не кликали. саме толя підштовхнув федька перейти річкою на той берег, що федькові без проблем удалося зробити.
заздрячи халамидникові, толя сам вирішив переправитися через річку і тим самим викликати захоплення у спостерігачів. але йому не пощастило. уже на середині річки толя зрозумів, що це не так легко, й почав панікувати. якби не федько, толю б чекала неминуча смерть. халамидник витяг хлопця на берег, хоча сам упав у крижану воду. однак дорослі не оцінили героїзм федька, а, навпаки, звинуватили його в тому, що сталося, і жорстоко покарали, незважаючи на важкий стан здоров'я.
ці слова і. багряного в його романі «сад гетсиманський» дух жорстокої епохи в житті українського народу, епохи репресій та поневірянь, підозри та зради.
багряний узявся за розгляд такої непростої теми тому, що він сам був свідком цих подій: він був заарештований, довго знаходився у в’язниці, але йому все ж пощастило залишитися після всього цього живим. отже, роман «сад гетсиманський» містить автобіографічні факти.
назву «сад гетсиманський» було взято іваном багряним з біблії. сад гетсиманський — місце, де юда зрадив христа. зраджено було і головного героя твору андрія чумака. він втік з табору, де знаходився за свої погляди, і повернувся додому на похорон батька. але вдома він не встиг пробути і доби: до його хати приходять працівники нквс і забирають андрія з собою.
по дорозі до в’язниці він помічає зміни рідного міста, де довго не був: кругом червоний колір, фарби облупилися. колись цей колір був кольором революції, а тепер став кольором насильства і страху. також він помічає зміни в обличчях людей. люди «засмоктані, виснажені, обдерті.
зосереджені в собі, позначені тавром суворої професії». в’язниця знаходилась в харкові на вулиці раднаркомівській. це велике місто теж змінилося, тепер харків був «понурий, припорошений сажою і посипаний сміттям». негативні враження андрія доповнює зустріч з працівником нквс товаришкою нечаєвою. нахабство, брутальні вислови з її вуст — все це не схоже на поведінку жінки, яка в уяві андрія повинна бути лагідною та ніжною. будинок іння нквс називали «фабрика-кухня». андрій чує, як працює конвеєр «фабрики-кухні».
звідусіль чути стогін людей та страшні відгуки мордування. органи безпеки знищують «ворогів народу». ці «вороги народу» — найосвіченіші люди: інженери, професори, студенти, письменники єдина іх вина в тому, що вони мають здатність мислити, а не сліпо вірити в ідеали. андрій на собі відчуває ті нелюдські умови, в яких треба жити: тіснота, духота, відсутність їжі. для тоталітарного режиму людина — це «дірка від бублика». в срср людей вистачить».
всі ці жорстокі тортури повинні вбити в людях всі прагнення, перетворити їх в оті «дірки». ця система намагається зламати у людей бажання кращого життя, хоче зробити з них слухняні машини. але чи можуть сотні тисяч людей бути ворогами народу? в одному з діалогів зі слідчим андрій каже, що один чоловік може бути ворогом народу, десять може, тисяча, але мільйони людей — це не вороги народу, це сам народ. отже всі люди, які будували цю країну, сподіваючись на краще, зараз за гратами в’язниць. тому не випадково кульмінацією твору є поява в камері дідуся. — карла маркса. кругом була атмосфера недовіри і зради.
немало з колишніх відомих революціонерів, а також самих працівників служби безпеки також могли опинитися серед «ворогів народу». можна було «завербувати» будь-якого працівника цієї установи: треба було» лише звинуватити його перед начальством в тій самій «контрреволюційній діяльності». всі наглядачі поводилися з в’язнями дуже суворо, але був з них один не прізвище мельник. всі в’язні його дуже поважали за його добрість, казали, що він єдина людина в цій установі. коли потім андрій дізнався, що мельник власноручно розстрілював людей, його це дуже вразило. таку саме дволикість мав і тодішній режим.
отже, єдине, що залишається андрієві, — це витримати всі тортури і вмерти тільки фізично. людина повинна витримати все, бо вона міцніша за цю систему, вона вища за неї. «людина — найвеличніша з усіх істот». замислюється андрій і над тим нещастям, що трапилося з усіма цими людьми, які повинні приймати муки, не знаючи своєї вини, які віддали всі свої сили на збудування соціалістичної держави, сподіваючись на краще майбутнє. разом з цим андрій приходить до висновку, що людина — «найпідліша з усіх істот».
наприкінці свого перебування у тюрмі він дізнається, хто був юдою. це був отець яків, який читав його матері біблію у день приїзду синів додому. андрієві стало після цього набагато легше, бо думка, що зрадив його хтось з братів, чи, може, його кохана катря, думка, що гризла його увесь час, не була правдою. потім андрій дізнається, що всі його брати і сестра теж знаходяться в цій в’язниці і що катря … збожеволіла. ось якою ціною дісталася андрієві ця перемога над страшною машиною смерті.
ціною катерининого божевілля. всім їм дали по двадцять років таборів, але андрій все-таки зміг вистояти і залишитися людиною. іван багряний зобразив персонажа, який не витрачає волі і людської подоби в надзвичайних умовах жахливого поневіряння в застінках нквс. цим він показує незламність українського народу, його національної свідомості. «сад гетсиманський» — розповідь про зраду і вірність, жахлива трагедія народу, що зраджував і вбивав сам себе.