Образ главного героя романтической поэмы трактуется автором необычно. Мцыри лишен внешних признаков исключительности; это слабый юноша. Ореола загадочности и таинственности, титанических индивидуалистических черт, характерных для романтического героя, в нем нет. Сама исповедь героя ему максимально точно передать малейшее душевное движение. Он не только рассказывает о своих действиях и поступках, но и мотивирует их. Мцыри хочет быть понятым, услышанным. Рассказывая о своих побуждениях, намерениях, желаниях, об удачах и поражениях, он одинаково честен и искренен перед собой. Мцыри исповедуется не для того, чтобы облегчить душу или снять грех за свой побег, а для того, чтобы вновь пережить три блаженных дня жизни на свободе: Ты хочешь знать, что делал я На воле? Жил — и жизнь моя Без этих трех блаженных дней Была б печальней и мрачней Бессильной старости твоей. Но для романтических поэм характерно присутствие исключительной, противоречивой личности, отношение которой к окружающему миру неоднозначно. Исключительность и сила Мцыри выражены в тех целях, которые он перед собой ставит: Давным-давно задумал я Взглянуть на дальние поля, Узнать, прекрасна ли земля, Узнать, для воли иль тюрьмы На этот свет родимся мы. С детских лет, попав в плен. Мцыри не мог примириться с неволей, жизнью среди чужих людей. Он тоскует по родному аулу, по общению с людьми, близкими ему по обычаям, по духу, стремится попасть на родину, где, по его мнению, “люди вольны, как орлы” и где его ждут счастье и воля: Я мало жил, и жил в плену. Таких две жизни за одну, Но только полную тревог, Я променял бы, если б мог. Я знал одной лишь думы власть, Одну — но пламенную страсть... Мцыри бежит не из своей среды в чужую в надежде обрести волю и спокойствие, а порывает с чуждым ему миром монастыря — символом несвободной жизни, чтобы достичь края отцов. Родина для Мцыри — это символ абсолютной свободы, он готов все отдать за несколько минут жизни на родине. Возвращение на родину — одна из его целей, наравне с познанием мира. Бросив вызов самой судьбе, Мцыри уходит из монастыря в ужасную ночь, когда разыгралась буря, но это его не страшит. Он как бы отождествляет себя с природой: “О, я как брат обняться с бурей был бы рад”. В течение “трех блаженных дней”, проведенных Мцыри на воле, раскрылось все богатство его натуры: свободолюбие, жажда жизни и борьбы, упорство в достижении поставленной цели, несгибаемая сила воли, мужество, презрение к опасности, любовь к природе, понимание ее красоты и мощи: ...О, я как брат Обняться с бурей был бы рад! Глазами тучи я следил, Рукою молнии ловил... Исключительные черты Личности героя романтических поэм раскрыть присутствие любовного сюжета в этих поэмах. Но данный мотив Лермонтов исключает из поэмы, так как любовь могла стать препятствием для героя на пути к достижению цели. Встретив у ручья молодую грузинку, Мцыри очарован ее пением. Он мог бы пойти за ней и соединиться с людьми. Оказавшись в очень важной для романтического героя ситуации — в ситуации выбора, Мцыри не изменяет своей цели: он хочет попасть на родину и, может быть, найти отца и мать. Отказавшись от любви, герой предпочел ей свободу. И еще одно испытание предстояло пройти Мцыри — схватка с барсом. Он выходит победителем в этой схватке, но ему уже не суждено попасть на родину. Он умирает в чужой стране, у чужих людей. Мцыри потерпел поражение в споре с судьбой, но три дня, прожитые им на свободе, олицетворяют собой его жизнь, если бы она протекала на родине. Герой поэмы Лермонтова находит в себе силы признать свое поражение и умереть, никого не проклиная и сознавая, что причина неудачи заключена в нем самом. Мцыри умирает, примиряясь с окружающими его людьми, но свобода осталась для него превыше всего. Он просит перед смертью перенести его в сад: Сияньем голубого дня Упьюся я в последний раз. Оттуда виден и Кавказ! Быть может, он с своих высот Привет прощальный мне пришлет, Пришлет с прохладным ветерком...
Моя Україна.. Мій рідний край, великий-превеликий, неповторний у своїй красі! Його поля, луки й ріки хвилюють, бентежать душу, викликають такі емоції, що пісня ллється з уст. Україна — це сліпуча синь неба, легкокрилі тополі та червона калина, хрещатий барвінок і огнисті мальви. Україна — це стрімкий потік Дніпра, гіркий полин на козацьких могилах, розкішний вінок з білої ніжної ромашки. Україна — це. земля краси і величі... Хто ми без Батьківщини? Ніхто і ніщо. Велич Батьківщини — наше щасливе життя. Людина, яка зраджує Батьківщину, не має права на життя. Мені здається, що з покоління в покоління треба передавати істину: Батьківщина — держава, в якій живеш. Держава є — є народність; є народність — є нація; є нація— є народ, є «я» — дитя народу, дитя землі, яка виплекала мене. В. Підпалий у своїх елегіях створює образ Батьківщини через сприйняття ліричних героїв. Одним із кращих зразків патріотичної лірики є вірш «Тиха елегія». Елегія має своєрідну побудову. Кожна з п'яти строф містить запитання й відповідь: Коли мене питають? «Любиш ріки,річки і річечки й потічки?» відмовчуюсь: вони в мені навіки,а для мого народу на віки! У вірші багато символів: ріки, річки, ясні зорі, тихі води, степи, озера, яблуні і саду... Усе це Батьківщина, без якої автор не мислить себе, від них не відокремиться навіть тоді, як в землю перейде. Найвеличніший символ — рідна мова. Нею має володіти людина вже з дитинства. Вона вливається в дитячу душу з молоком матері, колисковими піснями неньки. Рідна мова — основа сім'ї: Коли мене питають:«Рідну мовучи зміг би поміняти на чужу?» —моя дружина сину колисковуспіває тихо... Краще не скажу. У вірші «Тиха елегія» В. Підпалий виступає як патріот, в авторське «я» зливаються громадянська позиція й інтимні почуття. Письменник стверджує думку про роль Батьківщини в житті людини, доходить думки про необхідність єднання людини й рідного краю. Це і є ідея поезії. Кульмінація елегії — п'ята строфа. Якщо в перших чотирьох строфах тон принижений, дещо висхідна інтонація, відтворена словами «відмовчуюсь», «мовчу», «я знов мовчу», то в п'ятій строфі вибухає крик: Коли мене питають: «Українучи зможеш ти забудь на чужині?» —Кричу: «Кладіть отут у домовинуживим» Однаковісінько мені...» Для автора, ліричного героя, поміняти рідну землю на чужу — рівноцінно смерті. Як і у вірші «Запросини», у поезії «Тиха елегія» В. Підпалий використовує единопочаток, що звучить рефреном. Тема поезії — монологічна сповідь автора перед собою, своїм народом, своєю родиною. Вірю, що світле майбутнє чекає мою Батьківщину, якщо на її землі будуть жити справжні патріоти.
Ты хочешь знать, что делал я
На воле? Жил — и жизнь моя
Без этих трех блаженных дней
Была б печальней и мрачней
Бессильной старости твоей.
Но для романтических поэм характерно присутствие исключительной, противоречивой личности, отношение которой к окружающему миру неоднозначно. Исключительность и сила Мцыри выражены в тех целях, которые он перед собой ставит:
Давным-давно задумал я
Взглянуть на дальние поля,
Узнать, прекрасна ли земля,
Узнать, для воли иль тюрьмы
На этот свет родимся мы.
С детских лет, попав в плен. Мцыри не мог примириться с неволей, жизнью среди чужих людей. Он тоскует по родному аулу, по общению с людьми, близкими ему по обычаям, по духу, стремится попасть на родину, где, по его мнению, “люди вольны, как орлы” и где его ждут счастье и воля:
Я мало жил, и жил в плену.
Таких две жизни за одну,
Но только полную тревог,
Я променял бы, если б мог.
Я знал одной лишь думы власть,
Одну — но пламенную страсть...
Мцыри бежит не из своей среды в чужую в надежде обрести волю и спокойствие, а порывает с чуждым ему миром монастыря — символом несвободной жизни, чтобы достичь края отцов. Родина для Мцыри — это символ абсолютной свободы, он готов все отдать за несколько минут жизни на родине. Возвращение на родину — одна из его целей, наравне с познанием мира.
Бросив вызов самой судьбе, Мцыри уходит из монастыря в ужасную ночь, когда разыгралась буря, но это его не страшит. Он как бы отождествляет себя с природой:
“О, я как брат обняться с бурей был бы рад”.
В течение “трех блаженных дней”, проведенных Мцыри на воле, раскрылось все богатство его натуры: свободолюбие, жажда жизни и борьбы, упорство в достижении поставленной цели, несгибаемая сила воли, мужество, презрение к опасности, любовь к природе, понимание ее красоты и мощи:
...О, я как брат
Обняться с бурей был бы рад!
Глазами тучи я следил,
Рукою молнии ловил...
Исключительные черты Личности героя романтических поэм раскрыть присутствие любовного сюжета в этих поэмах. Но данный мотив Лермонтов исключает из поэмы, так как любовь могла стать препятствием для героя на пути к достижению цели. Встретив у ручья молодую грузинку, Мцыри очарован ее пением. Он мог бы пойти за ней и соединиться с людьми. Оказавшись в очень важной для романтического героя ситуации — в ситуации выбора, Мцыри не изменяет своей цели: он хочет попасть на родину и, может быть, найти отца и мать. Отказавшись от любви, герой предпочел ей свободу.
И еще одно испытание предстояло пройти Мцыри — схватка с барсом. Он выходит победителем в этой схватке, но ему уже не суждено попасть на родину. Он умирает в чужой стране, у чужих людей. Мцыри потерпел поражение в споре с судьбой, но три дня, прожитые им на свободе, олицетворяют собой его жизнь, если бы она протекала на родине. Герой поэмы Лермонтова находит в себе силы признать свое поражение и умереть, никого не проклиная и сознавая, что причина неудачи заключена в нем самом. Мцыри умирает, примиряясь с окружающими его людьми, но свобода осталась для него превыше всего. Он просит перед смертью перенести его в сад:
Сияньем голубого дня
Упьюся я в последний раз.
Оттуда виден и Кавказ!
Быть может, он с своих высот
Привет прощальный мне пришлет,
Пришлет с прохладным ветерком...
Україна — це сліпуча синь неба, легкокрилі тополі та червона калина, хрещатий барвінок і огнисті мальви. Україна — це стрімкий потік Дніпра, гіркий полин на козацьких могилах, розкішний вінок з білої ніжної ромашки. Україна — це. земля краси і величі...
Хто ми без Батьківщини? Ніхто і ніщо. Велич Батьківщини — наше щасливе життя. Людина, яка зраджує Батьківщину, не має права на життя. Мені здається, що з покоління в покоління треба передавати істину: Батьківщина — держава, в якій живеш. Держава є — є народність; є народність — є нація; є нація— є народ, є «я» — дитя народу, дитя землі, яка виплекала мене.
В. Підпалий у своїх елегіях створює образ Батьківщини через сприйняття ліричних героїв. Одним із кращих зразків патріотичної лірики є вірш «Тиха елегія».
Елегія має своєрідну побудову. Кожна з п'яти строф містить запитання й відповідь:
Коли мене питають? «Любиш ріки,річки і річечки й потічки?» відмовчуюсь: вони в мені навіки,а для мого народу на віки!
У вірші багато символів: ріки, річки, ясні зорі, тихі води, степи, озера, яблуні і саду... Усе це Батьківщина, без якої автор не мислить себе, від них не відокремиться навіть тоді, як в землю перейде. Найвеличніший символ — рідна мова. Нею має володіти людина вже з дитинства. Вона вливається в дитячу душу з молоком матері, колисковими піснями неньки. Рідна мова — основа сім'ї:
Коли мене питають:«Рідну мовучи зміг би поміняти на чужу?» —моя дружина сину колисковуспіває тихо... Краще не скажу.
У вірші «Тиха елегія» В. Підпалий виступає як патріот, в авторське «я» зливаються громадянська позиція й інтимні почуття. Письменник стверджує думку про роль Батьківщини в житті людини, доходить думки про необхідність єднання людини й рідного краю. Це і є ідея поезії.
Кульмінація елегії — п'ята строфа. Якщо в перших чотирьох строфах тон принижений, дещо висхідна інтонація, відтворена словами «відмовчуюсь», «мовчу», «я знов мовчу», то в п'ятій строфі вибухає крик:
Коли мене питають: «Українучи зможеш ти забудь на чужині?» —Кричу: «Кладіть отут у домовинуживим» Однаковісінько мені...»
Для автора, ліричного героя, поміняти рідну землю на чужу — рівноцінно смерті. Як і у вірші «Запросини», у поезії «Тиха елегія» В. Підпалий використовує единопочаток, що звучить рефреном.
Тема поезії — монологічна сповідь автора перед собою, своїм народом, своєю родиною. Вірю, що світле майбутнє чекає мою Батьківщину, якщо на її землі будуть жити справжні патріоти.